Днями в районній бібліотеці імені Павла Тичини відбулась зустріч бібліотекарів району, членів читацького клубу “Золотий вік” із поетом-пісняром, членом Національної спілки письменників України, заслуженим діячем культури України Олександром Демиденком.
Олександр Степанович не вперше на Бобровиччині. Часто бував у Марківцях, навіть написав гімн цього гарного й поетичного села. А взагалі у автора 250 пісень. Вперше його поезію поклали на музику ще в студентські роки. Товариш і однокурсник Чернівецького університету Ярослав Вишиваний у 1963 році написав музику і відтоді пісня «Плаче захмарене небо» пішла між люди, виконується багатьма талановитими співаками. Відверто, з притаманною дотепністю автор повідав про життєвий і творчий шлях. Народився на Сумщині. Батьки-інженери хотіли бачити сина медиком. Отож і вступив до військового медичного училища.Та військового фельдшера із Олександра не вийшло - відразу зрозумів, що це не його доля. Працював на Донбасі, в шахті імені Сталіна, у Жданові, на будівництві. Якось перед робітничою аудиторією виступали письменники Михайло Стельмах, Василь Земляк, Євген Доломан. То молодий робітник і показав свої перші твори видатним корифеям. - А чому пишеш російською? - запитав Михайло Стельмах. - Треба тобі вчитися. І написав молодому автору рекомендацію до Київського національного університету. Та Олександр Демиденко вибрав Чернівецький університет. Після університету кілька років Олександр Демиденко працював на Чернігівщині вчителем. А з 1971-го живе і працює в столиці. Поет читав багато віршів, написаних для дітей та юнацтва. Його дитячі книжки написані з добром і любов’ю, бо сам має чимало онучат. Одна з книжок так і зветься: «У сузір’ї онуків». На її обкладинці - фото поета із онучатами. До речі, троє онуків нещодавно перемогли на міжнародному пісенному конкурсі.