 Сьогодні, 23 листопада, коропчани зібралися біля пам'ятного знака жертвам голодоморів, аби відзначити 85-ті роковини великої трагедії в житті українського народу − голодомору 1932-1933 років, і пом’янути всіх тих, хто став жертвою голодоморів інших років.
Участь у жалобному заході взяло керівництво району та Коропської об’єднаної територіальної громади, працівники установ, представники засобів масової інформації, громадськість.
Про те, як виживали наші земляки у ті страшні роки, розповів науковий співробітник музею Григорій Касьяненко. Здається, абсолютно неїстівні лобода, жолуді, торішня мерзла картопля з-під землі ставали для людей порятунком від голодної смерті…Чимало життів зберегли відходи крохмального заводу, виловлена із Десни риба.
Тих же, хто не пережив страшного голоду, пом’янули хвилиною мовчання. До пам'ятного знака у вигляді хреста поклали квіти й хліб, засвітили лампадки і свічки.
Усі присутні схилили голови під час панахиди за упокій безневинних душ, яку відслужили священики Свято-Успенського храму.
Під час заходу із щемливим віршем відомого на Коропщині поета із Понорниці Андрія Батурина, який він присвятив померлим мученицькою смертю в роки голодомору, виступила письменниця і краєзнавець із Коропа Valentina Mihaylenko.
Пропонуємо вам почитати твір. Також завтра, о 16:00 закликаємо долучитися до Всеукраїнської акції «Запалімо свічку пам'яті!» і поставити на підвіконні свічку − спомин про жертв страшного геноциду.
ЗЛАМАНЕ КОЛОССЯ
Моя ти рідна Батьківщино,
Моя ти зіронька свята!
Для мене в світі ти − єдина,
Як рідна матінка − одна.
Бліде чоло й запалі очі −
Стражденний вічний образ твій.
Безглузді дні й безглузді ночі
Без тебе на землі твоїй.
Твоя земля, родюча й гожа,
Солоним потом упилася;
Я ворогів простить не можу
За те, що кров твоя лилася.
За те, що зламане колосся
На ріднім полі − на своїм −
Не збіжжям, а слізьми лилося
Під ноги діточкам твоїм.
За чорний дим і смерті подих,
За тихий сум і жовтий жах,
І за дітей твоїх голодних,
Й за смертний смуток у очах.
Я й зараз бачу: мертві діти,
Голодні люди − як вовки...
Холодних тіл нема де діти−
Землі це «дар». На всі віки...
Я й зараз бачу: рідна мати
В старій хатині край села
Дитя зайшлася годувати,
Але і крихти не знайшла.
Безгучно зойкнула: «О люди...»,
На образ очі підвела
І, розірвавши сухі груди,
Дитині серце віддала.
Поволі впала на долівку,
Святою кров'ю облилась;
В очах згасала чиста зірка;
Дитина − з серцем обнялась.
Ми зламаними колосками
Упали ворогу до ніг,
Наш біль страшний стоптавсь ногами,
Над полем чорним став німим.
За що ми жили розривали?!
За що топились у крові?!
Ми битву за життя програли,
А вороги твої − живі.
Хай кров'ю нашою уп'ються!
Нехай подавляться, як пси!
Нехай над трупом насміються -
У них пощади не проси!
Відділ інформаційної діяльності, програмного забезпечення
та комунікацій з громадськістю
виконавчого апарату Коропської селищної ради
|
Президент України