 Галина Іванівна Сушко народилась 01 вересня 1951 року в с. Пуста гребля Коропського р-ну, неподалік від Батурина.
Сидять собі любесенько над річкою у вербах Іван та Галя. Милуються одне одним. Ніжно зазирає Іван своїми блакитними очима в смоляні чари Галиних зіниць, щедро поїть її хмільним напоєм кохання, а вона так і світиться до нього щирою відданістю та жіночим лукавством.Немов голуб'ята обоє, молоді, красиві. Та стала на заваді їхньому коханню Галина мати - не злюбила, бачте, теща приймака Івана… І закрутилася в їхній родині справжня веремія…
А глядачі сміються, за животи хапаються… Не один раз дивилась ігровий фільм "Приймак", знятий керівником самодіяльної кіностудії "Вольниця" Дмитром Козлом, і щоразу - наче вперше. Таке там усе безпосереднє, близьке - наше!
Давно вже немає на цій землі Івана (талановитого, артистичного Олександра Романя), а Галя (Ганна Сушко) сидить переді мною, посміхається. І посмішка її нагадує мені посмішку екранної Галі - щирої, красивої й жіночної. Хіба що карі очі подорослішали, набрались життєвого досвіду.
- Ганно Іванівно, - запитую, - скажіть, будь ласка, як ви потрапили в артистки?
- О, та я ж артистка зроду! Все життя пропрацювала завідувачкою Пустогребельського сільського клубу, все життя на сцені. Постійно щось організовувала, писала сценарії, гуртувала людей.
Це вона так скромно про себе, та я Ганну Іванівну знаю давно, отож хочу й вас з нею познайомити ближче. Хоч гадаю, що у нашому районі тих, хто не знає Ганну Сушко немає. Щедро обдарувала її природа. Народилась наша героїня у мальовничій Пустій Греблі. Фах обрала на все життя й безпомилково. Закінчила Ніжинське культурно-освітнє училище і всю себе присвятила культурі рідного села.
Фольклорний ансамбль "Калинонька" Пустогребельського сільського клубу Коропського р-ну відомий і в самому районі, і в області. Неодноразово виступав на столичній сцені. Здобув перше місце в телетурнірі "Сонячні кларнети" і схвальну оцінку народного артиста України Анатолія Мокренка. Отримав диплом другого ступеня у радіоконкурсі "Золоті ключі", брав участь у ІІ Міжнародному фольклорному фестивалі, виступав у музеї народної архітектури та етнографії в Пирогово. За досягнення в самодіяльній художній творчості Ганну Сушко нагородили знаком Міністерства культури СРСР і ЦК профспілки працівників культури.
До щему хвилююче проходять у Пустій Греблі вечори з циклу "Від усієї душі", що єднають всіх мешканців села та вихідців із нього. Ганна Іванівна досліджує історію свого краю, збирає фольклор, пише сценарії й пісні до вечорів.
З цієї любові до рідної землі, до всього українського, до людей народжуються з-під її пера самобутні вірші. Уже двома виданнями вийшла в світ її чудова поетична збірка "Берег дитинства".
А то якось, три роки тому, телефонує мені, просить поради: їхати чи ні на Всеукраїнський сільський фестиваль-конкурс "Боромля-2006"? "Звичайно ж, їдьте", - заохотила я, знаючи її можливості. Поїхала Ганна Іванівна в Боромлю із внучкою Яринкою, яка теж віршує, і повернулася лауреатом першої премії…
А крім того, ще не один талант вона має: шиє, вишиває, мережить, в'яже, фотографує, автомобіль водить… Але повернімося до артистичної грані її душі.
- Починала я як режисер, - розповідає Ганна Іванівна. - Працюючи в клубі, доводилося ставити багато театралізованих дійств: "Обжинки", "Проводи зими" тощо. І сама в них грала. І ось одного разу, на святкування проводів зими, запросила до нас Дмитра Михайловича з кінокамерою. З тих пір і почалася наша співпраця.
Ганна Іванівна і дотепер залишається артисткою. Буваючи в Києві, виходить на сцену з відомим фольклорним ансамблем "Божичі" (керівник Ілля Фетисов). Нещодавно сільські учасниці художньої самодіяльності разом з "Божичами" показували весільний обряд у столиці, на фестивалі весільної пісні. А молоду в ньому грала внучка Ганни Іванівни Яринка. Ганна Іванівна на радіо "Культура" записала з цим ансамблем три передачі під назвою "Божичів світ". По радіо звучали вірші Ганни Сушко у власному виконанні, пісні у виконанні "Божичів", які вони записали в Пустій Греблі .
Однією з яскравих подій її насиченого життя є зустріч з Віктором Ющенком. Відбулась вона в Батурині 22 серпня 2009 року, коли там відкривали палац Кирила Розумовського. У вишитій ще бабусею сорочці, зі своєю книгою в руках звернулась вона до Президента з проханням придивитись до її сорочки, яка має оригінальний орнамент, притаманний лише північному регіону Чернігівщини. Прочитала Віктору Андрійовичу, його дружині та всьому "почту" свою поему "Сорочка". І зацікавила високо посадовців своєю самобутністю. Подарувала свою книжечку "Берег дитинства", мала предметну розмову про нашу духовність.
Ця жінка й справді самобутня: артистка, режисер, фольклорист, а ще й чудова поетеса.
«Пишу їх щиро, від душі всієї,
про все близьке для серденька мого...» Такими поетичними рядками Ганна Сушко відкриває читачеві свій багатогранний світ любові і добра, запрошує до нього щиро і приязно. А зібраний він увесь у її збірці "Берег дитинства", яка присвячена усім вихідцям з її рідного села Пуста Гребля: тим, хто мешкає на цій благодатній землі, і тим, хто знайшов життєву пристань далеко від домівки. Шляхетна й чиста мета цього видання: аби всі вони зберегли пам'ять про свою домівку — про колиску дитинства, про звичаї та традиції, притаманні пустогребельцям.
Вже обкладинка цієї книжечки вабить до себе небуденною простотою й вишуканістю. На ній — довершені узори чернігівського краю, які філігранно клали на полотно наші бабусі — прабабусі.
Тема органічно знаходить продовження на сторінках книги. Поема "Сорочка", яку авторка присвятила пам'яті своєї бабусі Феодосії | Овсіївни, - то етнографічне дослідження, яке веде нас стежками селянського побуту, уподобань, виваженої сільської моралі. А на і цьому Ганна Сушко знається досконало, бо є збирачем і берегинею старовини свого краю.
Сама бабуся вишивала,
Узор з любов'ю вибирала,
Хотіла і сама вдягати
І своїй внучці передати.
Це видно з того, як тут кріпко,
Нитка до нитки, слалась чітко,
Як підшитий у неї рубчик –
Нитка в нитку, зубчик в зубчик.
"Моря" всі чорним зашивались,
І тільки квіти залишались.
Не вишиті, зовсім біленькі,
Усі: і більші, і дрібненькі.
Між білим й чорним є тоненька
Прошита нитка червоненька,
А по краях узору – хвилі
Червоно-чорні та ще й білі.
Внизу, на білім полотні, -
Барвисті квіти "розкидні",
Червоно-чорним вишивали –
Рукав широкий прикрашали.
Ця сорочка — подолянка,
Бо й на подолі вишиванка.
"Моря" й по низу нашивали,
"Подилки" вишивку назвали. З поеми "Сорочка" зримо постає нелегкий труд селянок, які сіяли коноплі й льон, пололи, брали, тіпали та мички микали ("Та все удосвіта, до свічки"), потім тонесенько пряли та на "снивницю" снували основу, "щоб виткати сорочку нову", яка: Віками прожила в народі
І була завжди у пригоді:
Чоло спітніле витирала,
Малу дитину годувала...
Авторка просить сучасників:
Тож не картайте сорочки,
Не рвіть же їх на ганчірки!
Огляньтеся та пожалійте,
Зробити схожу ви зумійте!
З поемою «Сорочка» авторка приймала участь у звітному концерті майстрів мистецтв Чернігівщини в м. Києві, в Палаці «Україна» в листопаді 2009 року і презентувала в своїй особі весь народний поетичний простір краю. Також її віршами супроводжувалося весільне дійство «Сіверське весілля», в якому брав участь і її фольклорний колектив «Ласкавець» Пустогребельського сільського клубу.
Самі назви творів поетичних і прозових, які входять до її поетичної збірки, розкривають багатий духовний світ Ганни Сушко: "Берег дитинства", "Огірок", "Батуринський шлях", "Коник", "Гусенятко", "Прибирала дівчинонька", "Очі журавлині", "Ліщина", "Шовковиця", "Калина моя", "Ласкавці"…
З мого дитинства пречудові квіти ласкавці припливли,
Ті, які сніжною зимою в хаті прикрасою були.
У хату зайдеш —там ласкавці стоять під стелею рядком,
До них всміхаються, радіють вони за кожним рушником...
У багатьох поезіях Ганни Іванівни звучать пісенні мотиви, чимало пісень на її слова співають земляки. Наприклад, вірш "Ліщина" відразу бринить у душі мелодією:
Струнка-струнка та висока, сягає до неба,
Цвіт у неї дрібнесенький, придивитись треба.
Знання природи, кожної рослини й квіточки рідної землі, сільського побуту й традицій відображене Ганною Сушко у своїх творах, вражає. Пронизливо пише вона й про людей — своїх близьких земляків ("Гречкосії", "Лексій", "Доля", "Вітер верховий" та ін.). Мабуть, все її життєве і творче кредо можна передати поетичним рядком з однойменного вірша: "Який прекрасний білий світ, ти придивись!" Безумовно, збірка "Берег дитинства" є творчою удачею нашої землячки. Вона також друкується в газеті "Коропщина", як член районного творчого клубу "Первоцвіти Коропщини", її вірші можна знайти на сторінках альманахів "Коропщина літературна" та "Сіверяночка". Ганна Іванівна вмілий фотограф і чудово ілюструвала свою книгу ( до речі це вже друге її видання, значно доповнене).
Під затишним дахом бабусиної творчої світлиці знайшли прихисток і літературні спроби (досить вдалі) внучки Ганни Іванівни Яринки Каленської.
Книга "Берег Дитинства", безперечно, є вагомим внеском як в літературу нашого краю, так і в українську, бо позначена невичерпною самобутністю і талантом. До неї можна звертатися як до енциклопедії нашої минувшини, до криниці добра й любові.
За вагомий особистий внесок у розвиток культурно-мистецької спадщини України, високу професійну майстерність та активну участь у проведенні Фестивалю мистецтв Указом Президента України Віктора Ющенка «Про нагородження працівників культури і мистецтв Чернігівської області» від 27 листопада 2009 р. № 958 Ганна Сушко була нагороджена почесним званням «Заслужений працівник культури України», яке і отримала з рук Президента під час творчого звіту майстрів мистецтв Чернігівщини в рамках Фестивалю мистецтв України. У матеріалі використані статті
журналістки газети «Коропщина»
Валентини Михайленко. |
Президент України