Продовжуємо розповідати про вишиванкову спадщину села Рудка Новобілоуської громади. Цю красу вишила Євдокія Григорівна Гуз, 1914 р. н., поєднавши три техніки: гладь, хрестик і мережку. На світлинах – сорочка, вишита хрестиком та мережкою.

Старовинні вишиванки шанують і бережуть у Рудці Новобілоуської громади. І передають із покоління в покоління. Цю сорочку з мережками вишила хрестиком сірими й червоними нитками Марина Яківна Гуз, 1910 р. н. Вишиванка перейшла у спадок її онуці Ользі Іванівні Аніщенко, 1967 р. н. Нині родинну реліквію зберігає правнучка Марина Сергіївна Гребінник, 1986 р. н.

У селі Рудка Новобілоуської громади бережуть іще одну старовинну вишиванку. Сорочку з мережками вишила гладдю кольоровими нитками Ганна Михайлівна Будаш 1925 р. н. Далі ця вишиванка перейшла у спадок доньці – Любові Григорівні Ігнатенко, 1949 р. н. Нині власницею сорочки стала онучка – Людмила Миколаївна Біла, 1970 р. н.

У селі Рудка Новобілоуської громади вишивали переважно рослинні та геометричні орнаменти. Вишивальниці використовували кольорові нитки (якщо вони були) для надання оригінальності своїм виробам. Але більшість сорочок була виконана в техніці «білим по білому» через дефіцит ниток. Сорочка трьох поколінь Сорочка з рослинним орнаментом вишита червоними і чорними нитками Мар’яною Гуз, 1908 р. н. Виготовлена з домотканого полотна (у міру важка і груба), яке ткала сама господиня. Нині вишиванка потемнішала, але коли була нова, то була білого кольору. Для цього Мар’яна Іванівна замочувала сорочку в діжці з попелом та вибілювала на лузі біля річки. Вишивала з любов’ю, бо сорочка була святкова, «на вихід». Вона добре збереглася саме тому, що рідко вдягалася. Зберігалась у саморобній скрині, перекладена сухим полином (від молі). Мар’яна Іванівна передала сорочку своїй доньці Марії Георгіївні Сапон, 1928 р. н., а та – своїй доньці Наталії Дмитрівні Рак.

До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» долучилася Новобілоуська громада з розповіддю про вишиванку зі столітньою історією. Цю унікальну сорочку створила приблизно в 1920-х роках Тетяна Уніч, 1905 року народження. Вона мешкала в селі Збуж, яке нині розташоване в Костопільському районі Рівненської області, а на той час належало до території Польщі. Вишиванка дісталась у спадок онуці Тетяни Петрівни – Ларисі Федосіївні Купрієнко, 1962 року народження. Сорочка вишита лічильною гладдю – технікою, поширеною і на Чернігівщині. Орнамент виробу має характерні риси північного стилю. У роки Другої світової війни, рятуючи родинну спадщину від загарбників, цю вишиванку заховали в діжці, яку закопали в землю. Коли в 1944 році німці відступили, сорочку відкопали – неушкоджену, як символ незламного духу та любові до українських традицій. Ця реліквія передавалась із покоління в покоління і нині належить п’ятому поколінню нащадків. Від Лариси Купрієнко вишиванка перейшла до Альони Слюнько, ... Читати далі »

До вашої уваги ще один допис від Прилуцької громади в межах проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок». На фото – традиційна українська жіноча вишиванка білого кольору. Вона має довгі рукави, пишно зібрані на плечах, і декорована яскравим візерунком – трояндами, вишитими на рукавах червоними та сірими нитками. Сама сорочка подовжена, прямого крою, без додаткового оздоблення на грудях. Це сорочка, яку вдягали на святкові події. Вишита в селі Сухополова на Прилуччині у 20-х роках ХХ ст. (4 покоління).

На світлині – полотняна сорочка «білим по білому» (техніка вишивки білими нитками по білій тканині). Зберігається вона в родині прилучанки Вікторії Вольвич. Цей витвір мистецтва вишила прабабуся Вікторії Олександрівни – Катерина Макарівна Гусак, 1912 р. н., яка проживала в селі Заїзд Прилуцького району Чернігівської області (нині входить до складу Сухополов’янської сільської громади). Сорочка передавалася від покоління до покоління. Катерина Макарівна передала вишиванку своїй дочці Лідії Миколаївні Нестеренко (Дорошенко), 1936 р. н., село Заїзд, а вона – своїй онуці Вікторії Вольвич. Сорочка вишита на білому полотні: низ – мережка прутик із настилками, зубцювання. Рукав – лиштва (рахункова гладь), солов’їні вічка, мережка.

Інформацію зібрано відділом культури і туризму Прилуцької міської ради (очільниця відділу – Ірина Лещенко). Про три сорочки свого роду розповідає прилучанка Ніна Горбань. Перша – як згадка про прабабу, Анастасію Василівну Захарченко, 1897 року народження. Друга – весільна сорочка матері, Ганни Петрівни Шиленко, 1938 року народження. Третя, сучасна, з узорами, перезнятими з родинних сорочок, – Ніни Іванівни Горбань. Перша сорочка вишивалася в землянці біля спаленої німцями хати в 1942 році. Їй приблизно 83 роки. Другій – приблизно 72 роки. Сорочки вишиті найпростішими узорами післявоєнної доби, які були популярними і найбільш поширеними на території тепер Малодівицької громади.

Запрошуємо до ознайомлення з наступною розповіддю в межах проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок». Мешканка села Онищенків Прилуцького району Любов Музика, 1956 р. н., теж має безцінний скарб – вишиванку, що дісталася їй у спадок десять років тому від Надії Шкуренко, 1929 р. н., яка вишивала цю сорочку в 19 років при каганці. Вишиванка передається через чотири покоління. Виноград на ній символізує життя, щастя, достаток, добробут.

Триває наш проєкт, і на порі – наступна розповідь. Катерині Вакуленко (1949 р. н.) вишила сорочку в 1959 році її бабуся Анастасія Луківна Грицина (1894 р. н.). У цій сорочці Катерина Василівна виступала в художній самодіяльності, виходила заміж. Проживала вона на той час на Полтавщині. Передається сорочка вже через три покоління. На іншій світлині – сорочка з корсетом і віночком, яку в 1966 році мама Катерини Василівни, Олександра Мартиянівна Вовк (1920 р. н.) вишивала собі, а потім віддала її своїй доньці. Ця вишиванка передається через чотири покоління. На третьому фото – сорочка, яку вишила сама Катерина Василівна в 1975 році для свої доньки Людмили Вакуленко (1975 р.н.). Цю вишиванку передано через два покоління.

Анатолій Михайлович Москаленко отримав чоловічу вишиванку у спадок від своїх прабабусі та прадіда Ганни й Захара Гордієнків. Цій сорочці більше ста років. Передається вона вже через чотири покоління. Ганна Гордієнко вишивала її своєму чоловікові Захару. Сім’я Гордієнків проживала в селі Удайці Прилуцького району Чернігівської області. У подружжя народилося четверо синів. Усі вони були офіцерами і загинули під час Другої світової війни на Смоленщині. На честь братів Гордієнків названа вулиця в Удайцях.

Триває вишиванковий проєкт. І знову – про безцінний скарб родинний… Прилучанка Галина Анатоліївна Степаненко успадкувала вишиті сорочки від своєї прабабусі. Вони передаються через три покоління. На фото – сім’я Гріненків із села Щурівка Ічнянського району Чернігівської області. На ньому – три сестри зі своєю матусею. Зліва направо: Ніна Кузьмівна, мама Ганна, Параска Кузьмівна, Ольга Кузьмівна. Батько Кузьма пропав безвісти в 1941 році. Фото приблизно 1954 року. Рослинні орнаменти на вишиванках символізують чистоту, процвітання роду та життя.

Цю розповідь нам надіслала завідувачка Линовицької селищної бібліотеки КЗ «ЦКДС Линовицької селищної ради» Прилуцького району Юлія Бойко. Вишиванка – це частина національної культури, українських традицій, це родинний оберіг та сімейна реліквія. Такими реліквіями для мене стали дві чоловічі вишиванки, які збереглися і передаються з покоління в покоління у моїй родині. Одну з цих сорочок вишивала моя прабабуся Наталія Андріївна Бойко (1908 р. н.) для свого коханого чоловіка Трохима Ульяновича. Після загибелі прадіда у роки Другої світової війни його сорочку одягав мій дід Володимир Трохимович. Нині вона зберігається у моїй родині. Геометричний орнамент виконаний швом «занизування» у чотирьох кольорах: коричневий (родючість землі), блакитний (небо, повітря, духовний світ), зелений (весна, оновлення, життя), жовтий (урожай, місяць, зорі). Усі шви виконані вручну дуже тонко і вміло. Виріз горловини додатково оформлений мережкою. На сімейній світлині 1960 року – мій дід Володимир Трохимович ... Читати далі »

Ось що нам пишуть (на жаль, імені оповідачки в листі не вказано). «Добрий день! Вас вітає Линовицька громада, село Богданівка, Будинок культури. Сорочка дісталася у спадок від бабусі моїй матері, а вона передала мені (село Яблунівка Прилуцького району). Бабуся розповідала що ружа (троянда) – це кохання, жіночність. Казала, що квітка, вишита на одязі, приносить щастя і захищає від злого».

А українська вишиванка – диво, У ній народу код, його душі. Ці рядки обрала епіграфом до своєї зворушливої розповіді учениця 7-Б класу Киїнського ліцею імені Костянтина Светенка Киїнської сільської ради Кіра Красковська. Вишиванка Чернігівського краю – це неперевершений шедевр української культури, який має свої особливості й характерні орнаменти. Вона являє собою не просто одяг, а справжній символ національної гордості і самобутності. Вишивка в Киїнці Чернігівського району має свої унікальні характеристики та орнаменти, які роблять її неповторною. Найчастіше вишивкою прикрашають сорочки, корсетки, спідниці, фартухи. Основні кольори – чорний та червоний. Основні візерунки – геометричні фігури, орнаменти з мотивами рослинного світу, зокрема квітів та листя. Особливу увагу приділяють орнаментації комірця та манжетів, де часто трапляється мініатюрна вишивка. Крім того у вишиванні використовуються різні техніки: гладь, хрестик. Це додає вишиванці додаткового об’єму та виразності. Кожен віз ... Читати далі »

14 травня Комунальний заклад "Обласний центр народної творчості" Чернігівської обласної ради, в особі директора Заваліної Надії Петрівни та Громадська організація «Історичний клуб «Сімаргл», в особі голови Ворушило Олександра Валерійовича уклали Меморандум про співробітництво у наступних напрямах: підвищення рівня обізнаності осіб, забезпечення проведення тренінгів, обмін інформацією та досвідом у галузі реалізації проєктів громадського сектору, проведення спільних тренінгів, навчань, семінарів, проєктів, проведення майстер-класів, семінарів з наукових та практичних проблем, обмін навчальною та науковою літературою, інформаційними, довідковими та іншими виданнями. Цей Меморандум слід розглядати як основу для розробки подальших заходів, спрямованих на розвиток партнерства Сторін у межах повноважень, визначених Конституцією України, законами України та цим Меморандумом.

15 травня директорка Обласного центру народної творчості Надія Заваліна взяла участь у зустрічі з головою Профспілки працівників культури України.Галина Гайдук розповіла про діяльність Центрального комітету Профспілки працівників культури України, акцентувавши увагу як на вже досягнутих результатах, так і на викликах, що постають сьогодні. Одним із здобутків є те, що всі пропозиції, подані комітетом, були враховані під час розробки Стратегії розвитку культури в Україні на період до 2030 року, яку підготувало Міністерство культури та інформаційної політики України. Зокрема, одним із ключових положень Стратегії стало визнання культури не лише окремою сферою, а й вагомим чинником державотворення, національної безпеки та міжнародної впізнаваності. Це, у свою чергу, має сприяти забезпеченню належного фінансування галузі. А ще пані Галина нагадала про ініційовану нею петицію, яку можуть підписати всі громадяни України, про підвищення рівня оплати праці працівників культури. Просимо долучитис ... Читати далі »

До нашого вишиванкового проєкту доєдналася Козелецька громада. На світлинах – вишиті сорочки з колекції мешканки села Патюти Ніни Володимирівни Гайдамако.

На світлинах – вишиванки жительок села Плиски Меланії Афанасіївни Гаценко й Мотрони Афанасіївни Гонтар (Гаценко), що були передані у спадок Ніні Петрівні Жилі (Гонтар) як доньці і племінниці, а вона, у свою чергу, лишила ці сорочки на пам’ять про родинні традиції та майстерність предків своїй дочці Оксані Григорівні Жилі, яка й до сьогодні береже найцінніший для серця спадок роду.

Вишита сорочка – вже давно не музейний експонат. Це частина стильного та сучасного образу – від класичного до повсякденного. Сучасні вишиванки наповнені сенсами. Вони поєднують традиційні орнаменти різних регіонів України з новітніми символами, а також демонструють естетику різних епох. Саме так передаються історичні знання наступним поколінням. Сучасна майстриня-вишивальниця Ніна Пугач, 1955 року народження, проживає в селі Велика Загорівка Ніжинського району. Вишила чоловічу сорочку для зятя. Вишиванка виконана у традиційному українському стилі. Орнамент вишито хрестиком у класичних червоно-чорних кольорах, які символізують любов, силу та захист. Вишивка розміщена на грудях, комірці й манжетах. Для своєї доньки Ніна Федорівна вишила стильну сорочку з оригінальним кольоровим рішенням: верх виконаний у ніжному блакитному кольорі, а низ – у глибокому темно-синьому відтінку. Вишиті хрестиком яскраві червоні троянди та сонячно-жовті квіти створюють яскравий контраст і додають образу живої ... Читати далі »

Українська вишиванка - це національна святиня! Саме вишиванка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь. Це наш національний оберіг! Чудового настрою та різнобарвних вражень! Із найщирішими побажаннями, Обласний центр народної творчості

І знову з нами Плисківська громада... Жителька села Велика Загорівка Ніжинського району Тетяна Турянська успадкувала цю вишиванку від мами – Євдокії Іванівни Мамонової, 1928 року народження. Сорочка пошита з домотканого лляного полотна. Її особливість – декоративна вишивка хрестиком у вигляді виноградної лози, де грона вишиті червоними, а листя – чорними нитками. Виноград символізує родючість, достаток та життєву силу. Унікальна особливість – мереживо по нижньому краю, в’язане гачком із бавовняних ниток. Сорочка вишита в 1947 році.

Вишиванку, яку ви бачите на світлині, Євдокія Митрофанівна Марченко, 1925 року народження, передала у спадок своїй онуці Оксані Лисечко, жительці села Велика Загорівка Ніжинського району. «Бабуся вишила сорочку в 1946 році. Вона оздоблена гронами виноградної лози у червоно-чорних кольорах, що символізує родючість і оберігає жінку протягом життя. По низу сорочки – вишивка хвилею полотняними нитками та декоративний елемент у вигляді витягнутих ниток, що утворюють прозору смужку і додають вишиванці витонченості й легкості», – розповідає Оксана Вікторівна.

Сорочку з домотканого лляного полотна Катерина Василівна Добровольська отримала у спадок від своєї бабусі Катерини Іванівни Кондратенко, 1906 року народження. Ця вишиванка вражає витонченістю ручної роботи. Сорочка вишита хрестиком у традиційних чорному та червоному кольорах. Орнамент вишивки – рослинні елементи: листя і жолуді, що символізують родючість, силу та оберіг. По низу вишиванки – витягнуті нитки, які утворюють ромб, і обмотані рубці. Таке оздоблення називали в народі «манішка». Родина Добровольських мешкає в селі Велика Загорівка Ніжинського району.

Вишиванка – це символ здоров’я та краси, щасливої долі й родової пам’яті, порядності і чесності, любові та святковості, а ще – оберіг. Жителька села Велика Загорівка Ніжинського району Надія Бабич отримала у спадок від своєї мами Феодосії Агеївни Смалій, 1923 року народження, домоткану лляну сорочку, яка має традиційний крій – із прямими вставками та вшивними рукавами. Орнамент вишито червоними і чорними нитками. Візерунки розміщені на рукавах. Техніка вишивки – хрестик. Основний мотив орнаменту – стилізовані червоні квіти: пелюстки заповнені яскраво-червоною ниткою, а контур кожної квітки обведений чорною ниткою, що додає візерунку глибини й виразності. У такому стилі виконано кетяги калини та листя. Калина – традиційний символ жіночої краси, сили роду і злагоди. Орнамент вишивки симетричний, розділений витягнутими нитками, що утворюють прозору смугу. Це надає сорочці легкості й вишуканості. Нині вишиванка стала окрасою онуки Надії Іванівни – Віки Левченко. У родині сорочка зберігаєть ... Читати далі »

Цю інформацію надано Центром культурних послуг Височанської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області. Сорочка, яку ви бачите на світлинах, належить родині жительки села Високе Ніжинського району Олени Барабаш. Цю красу жінка вишила власноруч. У маминій вишиванці виходили заміж доньки Олени Федорівни – Віра та Любов, а потім і онучка Наталія вдягла цю вишиванку в день свого весілля. Так сорочка стала родинною реліквією, оберегом, який і надалі передаватиметься з покоління у покоління. Робота виконана технікою «гладь». Майстриня відтворила на білому полотні яскраві барви улюблених квітів, що символізують любов, милосердя, добробут на довгі роки життя. Кожен колір у вишивці має своє символічне значення: червоний – любов і пристрасть, білий – невинність і чистоту, жовтий – радість і надію, синій – воду, небо, спокій та жіноче начало.

УІК оголосив другий мистецький конкурс 2025 року, що спрямований на підтримку культурно-мистецьких проєктів з промоції читання. Подавати заявки можуть юридичні особи всіх форм власності та фізичні особи-підприємці, зареєстровані в Україні. Документи приймаються у паперовій та електронній формах з 12 до 22 травня 2025 року (до 15:00). Обовʼязковими додатками до заявки є презентація проєкту (до 7 слайдів у форматі PowerPoint) та синопсис у форматі Word (до 1500 знаків). Один учасник може подати лише один проєкт. Проєкти можуть реалізовуватись у форматі виставок, фестивалів, семінарів, конференцій, акцій тощо. Серед пріоритетних тем — популяризація української літератури, деколонізація, формування культури читання серед дітей та молоді, читання як інструмент розвитку і підтримки ментального здоровʼя. Реалізовані проєкти мають бути завершені до 17 листопада 2025 року. Деталі щодо участі, вимог до документів, бюджету та контактів відповідальних осіб — в оголошенні: https:// http://mcsc ... Читати далі »

Проєкт «Сорочка вишивана – то предків подарунок» триває. На світлині – сорочка, вишита хрестиком, яка належить жительці села Галайбине Ніжинського району, 1943 року народження (на жаль, ім’я не вказане). Вишиванку жінка успадкувала від матері.

До нашого вишиванкового проєкту долучилося село Носелівка Ніжинського району, Височанська ТГ. Сорочка, вишита на грубому домотканому полотні (техніка «хрестик», червоне та чорне) перейшла у спадок жительці села (на жаль, ім’я не вказане) від свекрухи з Менського району.

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» з нами село Тростянка Ніжинського району, Височанська ТГ. На світлині ви бачите сорочку, вишиту хрестиком на вибіленому полотні. Цю вишиванку жителька села 1941 року народження (на жаль, ім’я не вказане) успадкувала від матері.

Розповідає мешканка села Бурівка Тамара Михайлівна Мурач. Вишиванковий проєкт набирає обертів… «Це сорочка бабусі мого чоловіка – Марфи Іванівни Бугрим, яка передала її своїй дочці (моїй свекрусі) Катерині Мефодіївні Мурач, а вона – мені, оскільки працювала я директоркою нашого БК. Цій сорочці понад 100 років. Бабуся вишивала її собі на весілля, тож і обрала візерунок із трояндами, які символізують кохання».

З нами село Вихвостів Тупичівської громади. Цю сорочку вишила Марія Макарівна Валах (1918 р. н.) і передала у спадок дочці Ганні Володимирівні Козловській (1939 р. н.), а вона передала свою родинну реліквію в мінімузей «Народознавча світлиця», який організовано у Вихвостівській бібліотеці. Тут старовинна вишиванка зберігається як експонат. Цій сорочці десь 93 роки. На ній вишите дубове листя та жолуді, традиційні для вишиванок в Україні. Такий орнамент символізує силу і плодовитість, оскільки дуб – одне з найвидатніших дерев у культурі та історії нашої країни. Ця вишиванка переповнена символікою і має глибоке значення для українського народу.

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» представляємо Тупичівську громаду. Про вишиваний скарб свого роду розповідає директорка комунального закладу «Тупичівський сільський будинок культури» Алла Гула. «Народилася я в Тупичеві, вийшла заміж і проживаю в селі Великий Листвен, де народилася й виросла моя прабабуся Марія Іванівна Євтушок, 1888 р. н., яка передала у спадок сорочку-вишиванку своїй дочці Пелагеї Захарівні Зуб (моїй бабусі), а вона – мені. Сорочка вишита десь у 1902 році (123 роки, 4 покоління), зшита із льняного вибіленого полотна, однакового за текстурою. Сорочка святкова, оскільки оздоблена гарною квітковою вишивкою, притаманною Чернігівщині. На рукавах вишиті маки, що символізують молодість, красу, любов. Іще ця квітка вважається оберегом роду і захищає від зла. На вставці вишиті троянди. Вони випромінюють кохання, пристрасть, жіночність, красу. Є повір’я, що ця квітка захищає та приносить щастя. На манжетах рукавів і внизу подолу – вузька вишивка дрібненькими ... Читати далі »

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» триває ознайомлення з вишиванками села Обмачів Батуринської громади. І знову розповідає Ганна Драненко. «На світлині – вишиванка Любові Іванівни Очеретнюк. Вишила цю красу її мама. Сорочці 70 років. Вишиванка «Троянди» – наша національна гордість. Уся українська вишивка позначена знаками Води і Сонця – двох стихій, які створили земне життя, а тому їх треба розуміти як водну материнську й сонячну батьківську енергію. Сонце – у вигляді квітки троянди. Троянда – символ Діви Марії!!! Символ, який служить добрим охоронцем, приносить щастя, захищає родючість».

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» продовжуємо ознайомлення з вишиванками села Обмачів Батуринської громади. До вашої уваги – наступна розповідь від Ганни Драненко. «Вишиванка Галини Сергіївни Брагінець має назву «Колосова», або «Колос». Вишила її мама пані Галини – Тетяна Григорівна Білогруд (1915–2010). Сорочці до 100 років. Колоски пшениці – символ однієї з найбільших святинь українського народу – хліба. Вони відображають працьовитість і єдність, стійкість і мужність, урожайність і процвітання, родючість української землі, символізують гармонію в родині та мир в Україні!»

Мешканка села Обмачів Батуринської громади Ганна Драненко розповідає ще про одну старовинну вишиванку. Проєкт «Сорочка вишивана – то предків подарунок» триває… «Це вишиванка «Гречка» (так у селі називали). Нині має назву «Чернігівська зіркова». Цей орнамент на сорочці – оберіг роду мого чоловіка. Роботу виконала тітка – Ганна Степанівна Онопа (1925–2017). Сорочці близько 80 років. Орнамент іще називають «повна рожа» або «восьмипроменева зірка». Це поєднання жіночого і чоловічого начал, що дає життя. Це Зірка Богородиці!!! Найдавніший обереговий узор. Він був присутній у вишивці князівського періоду».

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» представляємо село Обмачів Батуринської громади. Розповідає Ганна Тимофіївна Драненко. «Цю сорочку вишила моя мама. Вишиванці майже 90 років. Сорочка має назву «Яблукова». На ній зображені троянди, схожі на яблука, тобто рослинні мотиви. Що символізують орнаменти: чистота, процвітання роду й життя. Троянди – це символ краси, любові, жіночності. Жоден інший орнамент не зможе передати такої енергетики та елегантності, які має сорочка з вишитими трояндами».

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» з нами Батуринська громада. Про збір і надання інформації подбали у відділі освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Батуринської міської ради Ніжинського району (начальник відділу – Оксана Винник). Розповідає мешканка села Часниківка Олена Василівна Нестерець. «Добрий день! На світлині – вишиванка, яку я успадкувала від уже покійної чоловікової бабусі. Цій сорочці до 70 років, бабуся її вишивала на своє весілля. Я трішки реставрувала цю вишиванку, вибілила її. Вишиті на сорочці троянди символізують любов, красу та жіночність. Цей орнамент робить вишиванку особливо привабливою, виразною. Жодні інші орнаменти не можуть передати такої енергетики та елегантності, які має сорочка з вишитими трояндами».

Проєкт «Сорочка вишивана – то предків подарунок» триває. Цей лист надійшов від мешканки села Пальчики Батуринської громади Тамари Петрівни Згонник. «Добрий день! Надсилаю світлину сорочки, яку вишила моя мама для моєї сестри. Вишиванці близько 40 років. Ромб – знак родючості, жіночого начала. Цей символ слугував сильним оберегом. Алатир – це восьмиверхова зірка. Цей оберіг має значення особливе – розвиток у русі. Алатир символізує початок і Центр Світу, Око Рода Всевишнього та Божу благодать, а також непорушність, стійкість і стабільність. Він допомагає людині знайти свій центр і підтримує її у складні моменти життя».

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» з нами село Красне Батуринської громади. Розповідає Олександр Миколайович Тулуша. На світлині – сорочка Галини Іванівни Осавули, яку вона успадкувала від своєї матері Ольги Іванівни Таранухи (1919–2010), а вона – від своєї матері Єфросинії Миколаївни Рубан (1888–1987). Цій сорочці приблизно 105 років. Вишита вона у 20-х роках ХХ століття. За переказом матері, візерунок на рукавах сорочки по-місцевому називали «моря» (це геометричний орнамент). На жаль, інформації щодо тлумачення назви узору нема. Знизу на сорочці – рослинний орнамент, який почали вишивати в середині ХХ століття. Власниця сорочки зліва на іншій світлині.

Андрій КАМЕНЕЦЬКИЙ, відомий майстер з Чернігівщини, досліджує традиційні візерунки дереворізьблення в регіонах України, займається реставрацією дерев’яного декору та меблів. Очолює студію декоративної різьби в Обласному центрі народної творчості. Його професійний шлях розпочався у 1996 році, а загальний досвід у сфері декоративного мистецтва складає понад 28 років. Майстер віртуозно володіє техніками об’ємного, плоско-рельєфного, тригранно-виїмчастого різьблення, а також токарства й столярства. Автор серії робіт у давньоруській стилістиці в межах проєкту «Художнє дерево Сіверщини», брав участь в оздобленні інтер’єру Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині. Його творчі напрацювання включені до Національного та Обласного списків елементів нематеріальної культурної спадщини України. Андрій Каменецький заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Митець є лауреатом премій імені ... Читати далі »

До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» доєднався комунальний заклад «Бахмацький базовий будинок культури» Бахмацької міської ради (заступник директора – Раїса Непідбереза). Ось що нам пишуть. «Цю сорочку Катерина Борисівна Бадай (1960 р. н.), керівник ансамблю «Рідні наспіви» Бахмацького базового будинку культури, успадкувала від своєї свекрухи Галини Миколаївни Бадай (1932 р. н.), жительки села Бахмач, а вона – від матері Горпини Іллівни Бойко (1908 р. н.). Сорочка була пошита й вишита нею в 1927 році. У поєднанні з вишивкою хрестом кольоровими нитками сорочка оздоблена мережкою через чисницю з настилом і прутикою. Свою назву ця мережка дістала від способу її виконання. Рядки малюнка мережки, що складаються з настилів і стовпчиків прутика, вишивають нитками такого ж кольору, як і тканина, переважно білими нитками по білій тканині через три чи чотири залишені нитки тканини, які називають чисницею. Цією мережкою вишивалися геометричні й рослинно-геометричні орнаменти, які ... Читати далі »

До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» долучилася Комарівська громада. Ось якого зворушливого листа ми отримали. «Добрий день. Мене звати Ольга Іванівна Залозна. Я вчителька Красносільської гімназії Комарівської сільської ради Ніжинського району. Цю сорочку вишила мені моя мама Марія Василівна Куранда. Родинна історія тільки починатиметься, бо вишиванці лише 15 років. Вона для мене дуже дорога, і я одягаю її на свята. Цю сорочку, як і всі вироби (рушники, ікони, серветки, наволочки, скатертини і т. д.), мама вишивала з любов’ю. Вона використовувала різні техніки вишивання: хрестиком, гладдю, бісером. Моя сорочка вишита хрестиком. У візерунку майстриня поєднала червоний та чорний кольори ниток. Мама використала геометричний та рослинний орнаменти. Мені було цікаво дослідити, що зображено на вишиванці, й розібратися з символікою. Отже, червона нитка має оберегові функції та символізує силу сонця і вогню, любов до життя, родинну любов, а чорна нитка – багатство, родючість з ... Читати далі »

«Вишита сорочка – мій генетичний код». Так назвала свою розповідь заступник директора з навчально-виховної роботи Бобровицької школи мистецтв Ангеліна Зарубіна, уродженка села Ярославка Бобровицької громади Ніжинського району Чернігівської області. «Свою весільну сорочку моїй мамі подарувала прабабусина тітка, уродженка Ярославки, яка після весілля проживала в селі Новоселиця Київської області. Це село, за розповідями старожилів, населяли люди родом із Ярославки. Село Новоселиця територіально було розташоване між селами Бервиця (Київська область) та Ярославка (Чернігівська область).Сьогодні Новоселиці нема на мапі України, та й самого села вже немає, але пам’ять про цей мальовничий куточок живе і донині. За історичними даними, село Ярославка постійно переходило «з рук у руки». Побувало село і в маєтності Київського полку, і під владою Києво-Видубицького монастиря, і навіть було центром Ярославської волості Козелецького повіту. Такі політичні події відобразилися і на побуті, традиціях, ... Читати далі »