Віками нагромаджувались технічні прийоми обробки матеріалу для плетіння, уміння використовувати його практичні можливості та художні особливості.
Найбільшого розвитку в багатьох країнах світу досягло мистецтво виготовлення плетених виробів в другій половині ХІХ і початку ХХ століть.

На вишукані меблі, кошики інші предмети домашнього побуту виконані з обробленої лози, пофарбовані барвниками, а інколи і позолочені, з’явився такий попит, що в Франції в провінції Шампань для посадки лози розкорчовувались навіть виноградники.
Цим ремеслом почали займатись багато людей і навіть відкрили спеціальні школи. В 90-х роках ХІХ століття лозоплетіння широко розвивалося і на Україні, зокрема в Корсунь-Шевченківському.
На Чернігівщині збудували лозполетільний завод.

Плетіння – це виготовлення господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної еластичної сировини. На Україні плетіння має багаті і давні традиції. Як сировину для цього використовували лозу, кору певних дерев, насамперед молодої липи (лико) та берези (береста, луб), верболоз, хвойну та дубову стінку, коріння ялини, сосни тощо. Із дранки – тонких фанероподібних дощечок, які відщеплювали від товстих колод, ретельно обстругували і розпорювали у печі, гнули короби для сівби – сіяники тощо. Кошелі та кошики часто робили із лози з корою (так зване сіре плетіння), а при виготовленні дитячих колясок, дачних меблів, іграшок кора знімалася (біле плетіння).

Одним із поширених видів народних художніх промислів Чернігівщини є лозоплетіння. Він виник на Чернігівщині у середині ХІХ ст.. у Остерському та Чернігівському повітах як виробництво кошиків, а у Суразькому – як виробництво стільців.

Чернігівщині належало перше місце серед інших губерній, де займались цим промислом (Московська, Костромська, Рязанська). Промисли розміщувались по селах, де у 1913 р. працювало близько 6 тис. кустарів. Цей вид промислу охоплював 73 населенні пункти губернії: 74% усіх дворів, зайнятих плетінням, і 83% усіх плетільників знаходилось у Остерському повіті. Провідне місце займали також Суразький та Чернігівський повіти. 92– 94% всіх кустарів походили з селян.

На початку розвитку промислу виплітали тільки кошики, потім почали виплітати дорожні валізи. У с. Євминка Остерського повіту плели меблі, плетені меблі робили у Количівці.
Цікаво відмітити, що довгий час лозові меблі робили тільки в Чернігівській губернії, а тому майстри – меблярі мали добрі заробітки, оскільки не мали конкурентів.

Плетіння було глухе та ажурне. Ажурне плетіння застосовували переважно при плетінні меблів.
На початку 30-х років лозоплетіння з кустарного промислу перетворились на фабричне виробництво.
Цей вид промислу і сьогодні існує в окремих регіонах області, зокрема в Менському, Куликівському, Чернігівському, Сосницькому, Новгород-Сіверському та інших районах, де в основному працюють майстри-кустарі одиночки.

У лісостеповій зоні значне поширення мало плетіння з соломи. Використовувалися звичайно житня або пшенична солома, яку заготовляли під час наливання колосся, та солома стиглого вівса. Ці матеріали мали приємний золотаво-блискучий колір, з них передусім популярними були брилі (головні убори), солом’яні сіяники, плетінки для зберігання зерна й інших продуктів, кошики, сумки, іграшки тощо.

Вироби українських майстрів плетіння відзначалися частотою і тонкістю роботи. Після певної перерви, що була зумовлена нігілістичним ставленням до кустарної промисловості взагалі, в останні десятиліття попит на плетені вироби відчутно зріс. Як вироби декоративно-ужиткової діяльності користуються широкою популярністю.
Національна спілка майстрів народного мистецтва України спільно з обласним навчально – методичним центром культури і мистецтв за підтримки Управління культури і туризму Чернігівської облдержадміністрації вперше в 2007 році провели І Всеукраїнський симпозіум лозоплетіння на базі Центру народних ремесел для дітей та юнацтва.

Метою заходу була активізація творчості майстрів лозоплетіння, соломоплетіння, плетіння з коренів дерев, консолідація творчих сил майстрів і підвищення їх професійної майстерності, виготовлення мистецьких виробів в традиціях українського мистецтва, залучення молоді до художньої творчості в цій галузі. Для участі в симпозіумі запрошені як провідні, так і молоді майстри з Києва, Луцька, Запорізької, Хмельницької, Київської, Дніпропетровської, Чернігівської областей, м. Харкова, м. Ніжина, м. Прилуки тощо, де вони протягом двох тижнів могли ознайомитися з нашим історичним краєм: побували у Седневі, Новгород – Сіверському, Тростянці.