Головна » 2020»Квітень»22 » Проект:«Відомі постаті становлення та розвитку аматорського мистецтва на Чернігівщині»
Проект:«Відомі постаті становлення та розвитку аматорського мистецтва на Чернігівщині»
17:41
«Я вірю в кращу будучність народу, я вірю, ні, я певна, що вільний геній цього народу створить нову вільну національну штуку, і ця штука буде t стояти в глибокому органічному зв'язку з інтересами народних мас, буде допомагати їх різнобічному розвитку, їх боротьбі за кращу будучність, за красивого духовно і сильного чоловіка» Марія Занькове́цька (лист до редакції «Слова», 1908.- №4) В проєкті «Відомі постаті становлення та розвитку аматорського мистецтва на Чернігівщині» представляємо Марію Занькове́цьку – українську у і театральну діячку, провідну зірку українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть, народну артистку Української РСР (1922р.). В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. Народилася Марія Костянти́нівна (справжнє прізвище – Адасовська) 4 серпня (23 липня ст.с.) 1854р. в с. Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область (тоді Ніжинський район, Чернігівська губернія), була п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. Рід Адасовських гербу Корчак походив з XVII ст., і належав до малоросійської шляхти. Дід, Костянтин Григорович Адасовський, був героєм воєн з Наполеоном I, поручиком Бутирського піхотного полку, а батько, Костянтин Костянтинович Адасовський, - суддею. З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської в Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія - сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей свого дому у Заньках сімейні концерти. В 1871р. чи 1872р. у сімнадцять років вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем. За інформацією Ігоря Шарова, згодом чоловіка перевели служити в Свеаборг, і у Марії Костянтинівни з'явилась можливість їздити до Гельсінгфорса і брати уроки співу в місцевому відділенні Петербурзької консерваторії, у профессора Гржималі. Всі захоплювалися її чудовим голосом, але, на нещастя, уже в перший рік праці на сцені вона захворіла в Харкові на дифтерит, після якого тембр колись такого сильного меццо-сопрано значно змінився на гірше. Порятунком лишалася сцена. Через деякий час саме ця найсильніша пристрасть її життя змусила порвати з сім'єю і всю себе присвятити сцені. 1876р. вийшла на сцену ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом1902–1924рр. та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932р. У Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер. 27 жовтня 1882р. у міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського. Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого. Актриса створювала образи, проникнуті справжнім драматизмом і запальною комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душ. Маючи чудовий голос - драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Була серед засновників театру Миколи Садовського вПолтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918р. вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької». У театрі грали Борис Романицький, Т. Садовський, А. Ратмиров, В. Сосницький. Були поставлені спектаклі «Наталка Полтавка», «Гетьман Дорошенко», «Циганка Аза». Визнаючи її сценічні заслуги, у червні 1918р. гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії. 1922р. Україна урочисто відсвяткувала 40-річчя діяльності М. К. Заньковецької. Їй першій у радянській України уряд присвоїв звання Народної артистки республіки. До Києва прибула і делегація з Ніжина у складі Ф. Д. Проценка, Т. А. Агре та двох дівчат з села Заньки. Побачивши земляків, Марія Костянтинівна схвилювалася до сліз. Ніжинці вручили їй подарунки та привітання. Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці Наталії Олександрівни Волик (Адасовської) у Києві в будинку по вул. Великій Васильківській, 121. Чоловіка Наталії Олександрівни, відомого мецената і антрепренера Федора Волика, Марія Костянтинівна вважала своїм другом. Ще 1903р. вона виступала в трупі Волика. Померла 4 жовтня 1934р. Похована в Києві на Байковому кладовищі (надгробок - мармур, граніт; скульптор Юхим Білостоцький). Марія Костянти́нівна дружила з сім'єю Богомольців - Олександром Богомольцем (1881—1946рр.), президентом Академії Наук України, його батьками, а також з двоюрідною сестрою академіка Наталею Богомолець-Лазурською (1880—1959рр.), з якою грала на одній сцені. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» Івана Карпенка-Карого, 1887р.), Олени («Глитай, або ж Павук» Марка Кропивницького, 1883р.), Ази («Циганка Аза» Михайла Старицького, 1892р.), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889р., «Чорноморці», 1882р. Михайла Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882р. Тараса Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» Олександра Островського (1891р.) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса. Найкращими її ролями були: • Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського); • Галя, Ярина («Назар Стодоля», «Невольник» Т. Шевченка); • Олена, Оксана, Зінька («Глитай, або ж павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім'ї»М. Л. Кропивницького); • Харитина, Софія («Наймичка», «Безталанна» І. Карпенка-Карого); • Катря («Не судилося» М.Старицького), Наталя («Лимерівна» Панаса Мирного). З комедійного репертуару - Цвіркунка («Чорноморці» М. Старицького) та інші. Грала Наталку в кінофільмі «Наталка Полтавка» (1909р.), матір у стрічці «Остап Бандура» (1923р.). Ім'ям Заньковецької названо український драматичний театр у Львові (1923р.), вулиці в Дніпрі, Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Кропивницькому, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові, Умані, провулок у Полтаві. 1960р. створено меморіальний музей-квартиру Заньковецької в Києві, 1964р. - Меморіальний музей Заньковецької у селі Заньки. Їй споруджено пам'ятники у Києві (1974р., скульптор Г. Кальченко), у селі Заньки (1984р., скульптор Ю. Станецький) і Ніжині (1993р., скульптор О. Скобліков). 1971р. письменник Іван Рябокляч написав п'єсу «Марія Заньковецька». 2004р. року НБУ випустив пам'ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження актриси. Багато років її ім’ям названо Ніжинський коледж культури і мистецтв ім.М.Заньковецької, в якому навчаються кращі студенти театрального мистецтва. Марія Костянти́нівна і за своє життя, і після нього мала великий вплив становлення та розвиток на театрального аматорського мистецтва Чернігівської області.
(Матеріали для статті переважно взяті з Вікіпедії)
Президент України