Головна » 2020»Жовтень»28 » 76-та річниця вигнання нацистських окупантів з України
76-та річниця вигнання нацистських окупантів з України
12:51
У Чернігові у сквері ім. М. Попудренка відбулося покладання квітів до братської могили воїнів, які загинули восени 1943 року під час вигнання нацистських окупантів. У покладанні взяли участь заступники чернігівського міського голови Олександр Ломако та Сергій Фесенко, в.о.директора Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Павло Веселов, начальник управління культури та туризму Чернігівської міської ради Олександр Шевчук. Учасники зібрання Хвилиною Мовчання вшанували усіх воїнів, загиблих у роки Другої світової війни. На фронтах Другої світової загинуло від 8,5 до 10 мільйонів українських синів і доньок, зокрема, близько 135 тисяч наших земляків. За період окупації вивезено до Німеччини у трудове рабство 7 тисяч жителів Чернігова (зі всієї області – понад 40 тисяч мирних жителів). Під час війни у Чернігові були знищені практично всі промислові підприємства, школи, театри, лікарні, архітектурні пам’ятки і майже 70% житлового фонду.
Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН та УПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й в лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ми маємо пам’ятати усіх. Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силами Люфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером та Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід. 17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР. 22 червня 1941 року розпочалася війна між вчорашніми союзниками – Третім Рейхом та СРСР, в результаті чого до кінця року більша частина України була окупована німецькими військами. У грудні 1941 – січні 1942 року радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але були зайняті лише незначні ділянки території в Криму та на Харківщині. Спроба навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела в Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил та їхнього відступу аж до Волги. У результаті вся українська територія була зайнята німецькими військами. У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх внаслідок німецького контрнаступу. Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України. У 1944 році було проведено низку операцій, які дали змогу чотирьом Українським фронтам розгромити угруповання німецьких військ «Південь» і групу «А» та зайняти практично всю територію України разом з Кримом. Вигнання нацистів із Закарпаття почалося 9 вересня 1944 року під час Східнокарпатської стратегічної воєнної операції, складовими частинами якої були Карпатсько-Дуклянська та Карпатсько-Ужгородська фронтові наступальні операції. У ході Карпатсько-Ужгородської операції війська 4-го Українського фронту здобули карпатські перевали і наступали на Закарпаття. 16 жовтня радянські війська оволоділи містом Рахів, 24 жовтня визволили Хуст і Сваляву, 26 жовтня – Мукачеве, а 27 жовтня – Ужгород. Усталеною датою очищення України від гітлерівських загарбників вважається 28 жовтня 1944 року. Насправді, залишався ще Чоп – важливий залізничний вузол на кордоні Закарпатської України, Словаччини та Угорщини. 28 жовтня 1944 року радянські війська підійшли до Чопа. Внаслідок запеклого бою, який тривав цілий день, 29 жовтня війська 17-го гвардійського стрілецького корпусу, 237, 8 та 138 стрілецьких дивізій визволили Чоп. Та скоро нацистські війська перейшли у контрнаступ. Окремі райони Чопа кілька разів переходили з рук у руки. Остаточно Чоп було визволено лише 23 листопада 1944 року.
У СРСР склалася традиція відзначати цю подію 8 жовтня, оскільки саме цього дня в 1944 році радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах. Влітку 1945 року, згідно міждержавного договору, Чехословаччина передала Радянському Союзу Закарпаття, яке увійшло до складу УРСР. Зважаючи на це, згодом вирішили перенести день пам’ятних урочистостей на дату, коли німецькі війська залишили останні населені пункти сучасної Закарпатської області. Але 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Остаточно вибили противника із Закарпаття лише 25-26 листопада того ж року. У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером. Але подіями жовтня-листопада 1944 року війна не скінчилася – українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня 1945 року. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття. Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини його командування: 1. На найнебезпечніших ділянках фронту масово використовувалася «чорна піхота» — поспіхом мобілізоване радянським командуванням (польовими військкоматами) місцеве населення, яке кидали у бій непідготовленим, необмундированим та неозброєним, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення. 2. Українські армійські частини Радянської армії у 1943-44 роках використовувалися в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у РСЧА та УПА. 3. В очищеному від німців Криму у 1944 році радянською владою будо здійснено низку депортацій, зокрема повністю виселено до Середньої Азії кримських татар (180 тис.). 4. Українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії продовжувалися до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тисяч, заарештовано 130 тисяч та депортовано понад 200 тисяч осіб. 5. Внаслідок організованого голоду у 1946-47 рр. в Україні загинуло до одного мільйона осіб.
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті
Президент України