П'ять днів поспіль — з другого по шосте серпня — на хуторі Обирок, що поблизу Батурина, вирував фестиваль з інтригуючою назвою - “Мама Африка”. Втім, у цьому несподіваному ракурсі немає нічого дивного. На хуторі проживає мистецьке подружжя - Леонід Кантер і Діана Карпенко. Як допитливі і добрі душею люди вони запримітили, що українці і африканці мають чимало спільного, зокрема у сфері культури і характері: носять схожі на наші вишиванки і понад усе цінують свободу. Варто додати, що природа у ці фестивальні дні вирішила зрівняти Україну і Африку ще й за кліматичною ознакою — стовпчик термометра ще задовго до полудня перестрибнув за 30 і вперто тримався на цій позначці до вечора. Отож, якби хтось жартома запропонував комусь за кілька годин довезти до...Африки, був би близький до істини. Навіть ми, учасники прес-туру, будучи втаємничені в подробиці фестивальної програми, перебували під враженням реального відчуття екзотики спекотного континенту, коли виходили з автобуса. Те, що раніше доводилося бачити в кіно, тепер постало перед очима в “живому форматі”. Між критими очеретом альтанками снували чорношкірі хлопці і дівчата, повітря здригалося від ритмічних звуків барабанів та повнилось ароматом страв. - Ось так насправді виглядає типове африканське село, - каже юнак на ім'я Медусь, до якого підійшли журналісти з кінокамерами, мікрофонами, диктофонами та фотоапаратами. Хтось уточнює походження імені респондента, наперед висловлюючи припущення: чи не від слова “мед”, бува? І воно виявилось правильним. Дружина Медуся вдоволено посміхається. Напевне. розуміє приємний характер розмови. Хоча з чоловіком спілкується лише англійською. Цьогоріч він отримав диплом бакалавра. Мама у нього українка, батько — африканець, дружина також африканка. Тому спілкуватися доводиться трьома мовами, в залежності від обставин. Своє сприйняття започаткованого фестивалю “Мама Африка” Медусь висловлює емоційно і з вдячністю його організаторам. - Такі фестивалі дуже потрібні, вони допоможуть виправити викривлені уявлення в головах окремих людей щодо африканців. Африка — це не бідність та неохайність. Там є багато хороших людей. Хороша культура, з якої можна щось запозичити. До речі, ще до приїзду в Україну я полюбив поезію Шевченка. А слона та жирафа вперше побачив у Київському зоопарку. Хоча дружина з цього приводу дивується: “ А як ти міг їх побачити, вони ж не розгулюють вулицями”. Між тим, відчуття власної присутності десь далеко за межами рідної землі посилюється щомиті. Зрозуміло, що створити таку атмосферу організаторам фестивалю було не просто. Цьому передувала велика і кропітка робота, складність якої посилювалась стислістю часу, адже від виникнення ідеї до її втілення минуло трохи більше півроку. Розповідає ентузіастка цього процесу Катерина Мімізіна: - Узагальнувати африканську культуру — справа не з легких, адже кожна з п'ятдесяти чотирьох країн, розташованих на континенті, має свої традиції, звичаї, обряди, свої орнаменти і танці. Все ж спробую бодай в загальних рисах змалювати це розмаїття. Ставку в отриманні потрібної інформації ми робили передусім на африканських студентів, що навчаються у вишах України. Знайомство відбувалося через громадські організації, особисті контакти. Скажімо, мали двох друзів, вони знайомили нас зі своїми і так далі. Для цього довелося побувати у двадцяти двох вишах, розташованих у різних місцях України. Так формувалася команда волонтерів. Серед них чимало артистів, учасників різних фестивальних програм, народних майстрів, знавців історії і фольклору. Найбільше сьогодні на нашому фестивалі представників Західної Африки. Один з них живе в Україні ще з дев'яностих років. До речі, він найкращий хореограф і барабанщик. У правдивості слів Катерини Мімізіної всі присутні мали можливість переконатися під час проведення ним майстер-класів з обох жанрів. Спробували свої можливості гри на африканському барабані і в танцях всі бажаючі, в тому числі і журналісти. Заохочували до цього дотепні коментарі майстра. Приміром, щодо відмінностей вихідної позиції у танцях європейців і африканців. Якщо перші при цьому беруться в боки чи широко розводять руки, то другі нагинаються і кладуть руки на коліна, а потім починають активно рухатись, символізуючи виробничі процеси. До речі, майстер чудово володіє російською мовою, тому всі його поради тим, хто захоче скористатися для засвоєння уроку в повсякденній практиці, всіляко цьому сприяли. Досконале знання мови, зрозумілої для переважної більшості учасників фестивалю “Мама Африка” , дало можливість поспілкуватися з майстром й на інші теми, а також краще зрозуміти душу українців йому самому. Що дуже важливо, оскільки паралельно в ці дні проходив фестиваль “Хліб. Жнива.”, який уже згадувані Леонід Кантер та Діана Карпенко заснували раніше. Головними атрибутами цього хлібного фестивалю були класичні знаряддя праці — серп і ціп. Своєрідний урок володіння ними дала бабуся Уляна. Важливою складовою у щоденній програмі фестивалю було показове випікання хліба. На ярмарку африканських сувенірів і виробів можна було придбати на пам'ять про фестиваль справді ексклюзивні речі. Діяли своєрідні культурно-освітні заклади — клуб, кіносарай, де відбулася дискусія на тему “Спільні та відмінні риси України та Африки”, в результаті якої її учасники дійшли висновку, що в українців і африканців все-таки більше спільного, аніж відмінного. А це означає, що фестиваль “Мама Африка” вдався і заслужив право на його продовження. Посилює ці сподівання і той факт, що ідею його проведення з самого початку підтримали три міністерства України — культури, освіти і науки, закордонних справ. Ось фрагменти документів цієї підтримки: “Вважаємо, що проведення міжнародного фестивалю “Мама Африка” є необхідним елементом у контексті долучення України до проголошеної Організацією Об'єднаних націй програми “Міжнародне десятиліття осіб африканського походження (2015-2024р.р.)”. “Міністерство освіти і науки України підтримує ініціативу Міжнародного соціо-культурного фестивалю “Мама Африка”, спрямованого на подолання проблем ксенофобії, расизму та налагодження міжнародних культурних та бізнес-зв'язків між нашими континентами, діалог культур”. “Щиро сподіваюся, що для іноземних аудиторій цей фестиваль стане путівником для більш грунтовного розуміння сучасної України, може послужити подоланню стереотипів та взаємному розумінню українців з представниками африканських націй. Я вірю в силу культурної дипломатії та переконана, що цей проект зробить великий внесок у цю важливу справу. Начальник відділу МЗС України Ольга Жук”. Ці думки поділяють і на місцевому рівні. Під час прес-туру з журналістами був перший заступник Батуринського міського голови Валентин Потеруха, де в контексті розмови про життя об'єднаної територіальної громади ця тема займала одне з пріоритетних місць.
Президент України