Головна » 2025»Листопад»26 » «Гончарство, мабуть, Божий дар Творити з глини гарні речі…»
«Гончарство, мабуть, Божий дар Творити з глини гарні речі…»
11:47
Саме таку назву мала виставка, яка відкрилася 25 листопада в Чернігівському обласному історичному музеї імені В. В. Тарновського. Захід відбувся за сприяння Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА. Організатори – музей Тарновського спільно з КЗ «Обласний центр народної творчості». А приурочена ця подія була до 100-річчя від дня народження відомого в усьому світі гончаря, заслуженого майстра народної творчості України (першого на Чернігівщині), почесного громадянина Чернігівської області Івана Бібіка (1925–2022).
На початку з вітальним словом до присутніх звернувся директор історичного музею Максим Блакитний. У своєму виступі він, зокрема, зазначив, що Іван Бібік – це майстер, у чиїх руках оживала глина.
Вела захід заступник директора з наукової роботи Зінаїда Петькова, з уст якої теж прозвучало чимало теплих слів про Івана Івановича.
Ми дізналися, що свого часу Іван Бібік подарував музеєві понад 140 своїх виробів. На виставці, приуроченій до ювілею майстра, представлено лише 35 із них. Іван Іванович працював у різних техніках: теракотова кераміка, полив’яна. А ще він відродив мистецтво димленої кераміки – шляхом проб, помилок і наполегливої праці.
Куратор виставки Світлана Лихачева проілюструвала свій виступ цитатами відомого й суперталановитого журналіста Валерія Ясиновського, які стосувалися його зустрічі зі славетним гончарем у Чигирині. Цю вишукану прозу воістину можна назвати поезією. А епізод, де 83-річний майстер танцює «Циганочку» – то взагалі вершина красного письменства!
Директорка ОЦНТ Надія Заваліна розповіла шановному товариству про давню дружбу центру творчості з Іваном Бібіком, про співпрацю з ним, про щирі зустрічі… До слова, саме ОЦНТ були надані відеоматеріали, що містять інтерв’ю зі знаним майстром – людиною, яка вперше сіла за гончарний круг у шість чи сім літ і зробила «дві кривобокі мисочки». Але ж продалися вони на ярмарку ще й як – нарівні з батьковими досконалими виробами! А був це 1934 рік…
Неабияк пишаємося ще й тим, ще елемент НКС «Олешнянське гончарство» було внесено спершу до Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Чернігівщини, а згодом – і до Національного!
На відкриття виставки завітала ціла почесна делегація з Добрянської селищної громади, до якої належить Олешня – село на Ріпкинщині, де рівно сто років тому народився хлопчик Іванко, якому судилося стати знаним на весь світ гончарем. Та це й не дивно, адже Іван Іванович – із гончарської династії. У його роду всі чоловіки – з діда-прадіда гончарі.
Голова Добрянської селищної ради Світлана Бицько – очільниця прикордонної громади. А це нелегко в сучасних реаліях. Однак ні пані Світлана, ні її земляки не опускають рук. У громаді дбають про відродження і збереження НКС та вважають це своїм обов’язком. А найбільша шана – гончарному ремеслу. Світлана Іванівна з дитинства пам’ятає, як гончар їде на возі та кричить «ГОршки»». Бо хіба ж таке забудеш…
Доньки Івана Бібіка – Неоліна Супроненко та Лілія Кобзар – завітали до Чернігова з теплими спогадами й гарним подарунком. Пані Неля (саме так називав старшу донечку пан Іван) зі сльозами розчулення на очах пригадала, що її тато – не лише гончар, а й художник, скульптор, а ще – поет. Принагідно всі із задоволенням послухали байку «Лисиця і Борсук», яку зачитала Неоліна Іванівна. А музей отримав у подарунок іще дві вази, створені свого часу паном Іваном.
Заступник директора з навчально-виховної роботи Олешнянського ліцею ім. С. Ф. Русової Добрянської селищної ради Світлана Ничипоренко у своєму виступі відзначила, що Іван Бібік – один із ініціаторів встановлення пам’ятного знака Софії Русовій, розповіла про музей-кімнату, де діє постійна виставка виробів славетного земляка, про центр розвитку дитини «Чарівний горщик», де півторарічне дівчатко ліпило з глини з неабияким захопленям. Тоді що вже казати про старшеньких дітей...
Згадала пані Світлана і про гостювання у Івана Івановича (правнук домовився та й пішли учні до нього). А тепер Данило – захисник, і вся громада молиться за нього. А математику в гімназії викладає онука Івана Бібіка – Ірина Денисенко. І її дідуся тут усі пам’ятають і щиро шанують.
Також на відкритті виставки були присутні секретар Добрянської селищної ради Марія Мурадова, провідний спеціаліст відділу освіти, культури, молоді та спорту Добрянської селищної ради Олена Кравченко та носій спадщини Івана Бібіка Володимир Денисенко.
Теплими погадами про Івана Бібіка поділився ще один шанований гість – Олексій Шапко, людина, яка стояла біля витоків створення ОЦНТ і пройшла шлях від методиста з музично-пісенної діяльності до директора закладу. От уявіть собі: їхали слухать хорову капелу, а потрапили до Бібіка! І то була дружба з першого погляду!
Зворушливо спогадував Олексій Сергійович про те, яким неперевершеним жартівником був Іван Іванович. А як він чудово співав! Особливо своєї найулюбленішої – «Йшли корови із діброви, а овечки з поля. Заплакала молода дівчина з козаченьком стоя...» І яке ж це було неповторне враження, коли пан Олексій раптом дістав звідкілясь сопілку та й заграв на ній цю мелодію! Гадаємо, пан Іван почув ту музику в раю. І підспівав.
Олексій Шапко теж пам’ятає дитинство. І горщик картопельки зі шкварками. «Бережи глечики та гладишки, сину, бо як розіб’єш, то получиш лозини. Адже то чиясь робота. І найсмачніша їжа – у глиняному посуді». Так говорила колись мати.
Завершився захід майстеркласом, який провели керівник студії гончарства ОЦНТ Микола Тараненко і його колега по ремеслу – гість із Олешні Володимир Денисенко. На очах у захопленої аудиторії за якихось двадцять хвилин народилося два горщики – меншенький і більшенький. Усе це супроводжувалося жартами та гарним настроєм. Наш пан Микола цього разу був зосередженим і небагатослівним, але, як слушно зазначила його чарівна колега Маріанна Ваценко, головне – не розмови, а те, щоб ми побачили ту дитинку гончарного круга. І слід сказати, синочки-горщечки народилися гарнюні!
Але трішки секретів ми таки дізналися. Ну, по-перше, глину треба відчувати. Без цього діла не буде. А по-друге, на запитання, чи важко крутити того круга, майстри відповіли, що нині все осучаснено. І, виявляється, вже є електричні гончарні круги. Але працювати на них… важче, ніж на механічних, ножних. Отакої! Хто б міг подумати?
Але й це ще не все. Бо ще було спільне фото на згадку. А додому всі понесли гарний настрій і такі самі враження.
Іван Бібік прожив довге та щасливе життя. І залишив по собі неоціненну творчу спадщину та добру пам’ять!
Враженнями ділилася Лана Світко
Президент України