 Проєкт «Відомі постаті становлення та розвитку аматорського мистецтва на Чернігівщині» представляє видатну особистість Чернігівщини - Григорія Гурійовича Верьовку, українського композитора, хорового диригента, педагога, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка, засновника Українського народного хору.
Народився в українській родині в козацькому містечку Березна на Чернігівщині, серед братів і сестер — Антон Верьовка — краєзнавець, фольклорист, музикант. 1916 закінчив Чернігівську духовну семінарію. 1918–1921навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 закінчив інститут екстерном.
Від 1919 року працює організатором і керівником самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.
1923—1927 працює в музично-драматичному інституті, від 1931 — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 — професор консерваторії. Серед випускників Г. Верьовки — відомі згодом диригенти Михайло Кречко, Лев Венедиктов.
1941—1945 — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР, перебуває у примусовій евакуації в азійській частині СРСР.
1943 організував Український державний народний хор, 1943—1964 був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 хору надано ім'я Григорія Верьовки.
Творчість Г.Верьовки має величезний вклад в розвиток відчизняної хорової музики. Він являється прямим послідовником Леонтовича і Стеценка, які у свій час приділяли значну частину творчості обробкам народних пісень. Хор який він очолював став взірцем для подальших колективів які виникали в обласних центрах України.
1943—1952 — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).
Надгробок Григорія Верьовки на Байковому кладовищі
Похований на Байковому кладовищі.
Верьовка як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня «І шумить, і гуде». Також віддав належне ідеологічному дискурсу, створивши пропагандистські пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують каторжну працю на будівельних об'єктах ГУЛАГ СРСР: «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».
Серед творів великої форми кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова поета Павла Тичини.
Верьовка створив також обробки пісень російських повстанців-комуністів: «Вперед, народе, йди», «Карманьйола» та інші, а також обробки українських народних пісень: «І шумить, і гуде», «Ой чого ти, земле, молодіти стала».
Народний хор рік від року вдосконалював майстерність. У кожній з країн, де проходили виступи, хор співав українські пісні.
Творчий доробок Григорія Гурійовича Верьовки представлен в літературних та музичних творах.
Літературні твори:
• Музична студія ім. Леонтовича при Музичному товаристві /У Музика. - 1924.-N° 7-9 № 10-12.
• Перша Київська хорова олімпіада // Там само.-1924. - № 10-12.
• Про V школу II Там само. - 1925. - № 9-10.
• Державна музична проф. школа ім. Леонтовича//Там само. - 1927. - № 1.
• Державна музична проф. школа ім. Леонтовича П Музика - масам. - 1929. - № 2.
• Музична творчість часів Великої Вітчизняної війни (Спостереження 1941-1942 pp.) II Мистецтво, фольклор, етнографія: Наук, записки АН. - К., 1947. - Т. 1-2.
• Берегти народні пісенні багатства // Музика. —-1995. - № 6.
Музичні твори:
- кантата для солістів, мішаного хору та оркестру народних інструментів:
«Ми ковалі своєї долі» (сл. П. Тичини, 1961);
- пісні й хори (понад 16):
a cappella — «Нехай собі та й шумлять дуби», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1923), «Там на горі за Дніпром», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1924), «Заклик», мішаний хор (сл. Д. Загула, 1927), «Не забудь юних днів», мішаний хор (сл. І. Франка, 1941), «Виряджала милого», мішаний хор (сл. М. Грудницької, 1942), «Пісня про Хрещатик», жіночий хор (сл. П. Тичини, 1944); з фортепіано — «Ой як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой чого ти, земле, молодіти стала», мішаний хор (сл. нар., 1936); «Клятва», мішаний хор (сл. М. Бажана, 1942), «Про Миколу Лукичова», хор (сл. П. Тичини, 1946), «Дівчата з Донбасу», хор (сл. С. Воскрекасенка, 1947), «Гоголь наш — велике серце», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1952); «Хоровод дружби», хор (сл. Т. Масенка, 1954), «Шахтарочка», жіночий хор (сл. С. Воскрекасенка. 1955); «Навіки славен» (Пам'яті Т. Шевченка), мішаний хор (сл. В. Лагоди, 1960) тощо;
з фортепіано — «Ой як стало зелено» (сл. В. Бичка, 1936), «Ой чого ти, земле, молодіти стала», мішаний хор (сл. нар., 1936); «Клятва», мішаний хор (сл. М. Бажана, 1942), «Про Миколу Лукичова», хор (сл. П. Тичини, 1946), «Дівчата з Донбасу», хор (сл. С. Воскрекасенка, 1947), «Гоголь наш — велике серце», мішаний хор (сл. П. Тичини, 1952); «Хоровод дружби», хор (сл. Т. Масенка, 1954), «Шахтарочка», жін. хор (сл. С. Воскрекасенка. 1955); «Навіки славен» (Пам'яті Т. Шевченка), мішаний хор (сл. В. Лагоди, 1960) тощо;
- романси:
«Подивилась ясно», «По один бік верби», «Співає стежка на город», «Зелена неділя» (сл. П. Тичини, 1919—20), «Хтось мене ще пам'ятає» (сл. О. Олеся, 1919—20), «На хуторі» (сл. П. Тичини, 1922—23), «Закружляли в вітрі золотому» (сл. М. Рильського, 1925), «Я знаю» (сл. Є. Плужника. 1925), «На червоній на весні» (сл. А. Акопяна, пер. П. Тичини, 1925), «Сміхом і піснями зацвісти» (сл. В. Сосюри, 1931), «Ой не п'ються пива, меди» (сл. Т. Шевченка, 1934), «Перед картиною Айвазовского» (сл. О. Туманяна, перекл. П. Тичини, 1939), «Чайка» (сл. М. Стельмаха, 1943), «Туга за Україною» (сл. Т. Масенка, 1943), «Слово матері» (сл. С. Кудаша, перекл. П. Тичини, 1943), «Десь на дні мого серця» (сл. П. Тичини, 1962);
- інструментальні твори:
для малого симфонічного оркестру — сюїта «П'ять народних пісень» (1929);
для симфонічного оркестру — «Вулична інтермедія» (1930);
для скрипки і фортепіано — Соната (1932), «Лірична пісня» (1933);
для 2-х скрипок і фортепіано — обр. укр. народних пісень (1934);
для оркестру народних інструментів — обр. «Плескач» (1935);
- аранжування народних пісень:
для мішаного хору (1921) «Вперед, народе, йди»;
для хору з фортепіано «Карманьйола»;
для хору з фортепіано «Сміло вперед» (1922);
- аранжування українських народних пісень для різних складів хору:
бл. 50, поміж них — «Поза лугом зелененьким» (1934), «І шумить і гуде», «Ой у полі могила» (1935), «Чи це ж тії чоботи», «По діброві вітер виє» (1938—39), «Дума про визволення України» на сл. В. Перепелюка (1944), «Дівчино моя, переяславко», «Ой на горі жита много», «Ходила я по садочку», «Чи чули ви, миле браття», «Широкий місточок заломився», «Ой по горі льон» (1945—46), «Ішов козак потайком», «Місяць на небі», «Рибалка молоденький», «Ой ходив чумак» (1951), «Пливе човен», «Ти, дівчино, ти, моє серденько», «Сім день молотила» (1956), «Чи ти чула, молода дівчина» (1960), а також 2 польські і 2 чесські мелодії.
Григорій Гурійович Верьовка протягом свого творчого шляху був відзначений такими відзнаками та нагородами:
• 1948 — Верьовку за тривалу концертну діяльність відзначено Сталінською премією.
• 1960 — став народним артистом УРСР.
• 1967 — на батьківщині композитора у смт. Березні споруджено пам'ятник — бюст із оргскла на чотирикутному постаменті (вис. 2,4 м), що спирається на залізобетонний стилобат. Скульптор О. О. Мельничук, арх.В. М. Онащенко. Встановлений 18 червня у сквері між вул. Радянською і вул. Товстухи.
• 1968 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (разом з Анатолієм Авдієвським).
• Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», медалями.
• 1974 — іменем Григорія Верьовки була названа вулиця в м. Чернігів (Деснянський район, на території кол. с. Бобровиці).
• 1983 — на фасаді будинку колишньої Чернігівської духовної семінарії, де в 1910-16 навчався Григорій Верьовка, було встановлено мармурову меморіальну дошку.
• 2011 — іменем Григорія Верьовки названа одна з вулиць Києва.
З метою увічнення пам’яті Григорія Верьовки у 1995 році в смт. Березне Менського району введено в дію перше в сільській місцевості Чернігівської області Співоче поле та створено краєзнавчий музей, що носить його ім’я.
Обласний центр народної творчості кожного року проводить на Співочому полі Обласне свято української пісні і танцю імені Григорія Верьовки, яке сприяє згуртуванню мистецьких сил навколо невмирущої української народної пісні, сприяє реалізації ідей музично-хореографічного просвітництва яким присвятив своє життя Григорій Гурійович Верьовка.
(інформація частково взята з Вікіпедії)
|
Президент України