 Дуже цікаво розповідає про давні традиції святкування Трійці Антоніна Цибань. До речі, батько Антоніни Іванівни співав у церкві, знав різні молитви, цього ж навчав і своїх дітей.
«Коли в інших селах нашого району в суботу перед святом люди прибирали хати, готували різні випіканки, то в Бахмачі свято розпочиналося в суботу різними дійствами. Це не тільки приготування страв, випікання хлібних виробів та прибирання в оселі. Головним обов’язковим елементом у кожній сім’ї було звернення в молитві до небесних сил.
З обіду, ближче до вечора, ми всі виходили на ґанок.
Мама давала батькові паляницю на вишитому рушнику, і тато читав молитву, яку повторювали всі діти: «Пресвятая Трійце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наше; Святий, завітай, ізціли, поможи ради імені твого Святого; Матінко Божа, поможи, щоб хліб не вилягав, а колосом наливався, щоб до Спаса нічого не всохло, худоба щоб гарно росла, не дохла, діти щоб не хворіли, а ми не старіли».
Потім батько цілував хлібину, піднімав до сонця і передавав матері.
Тільки після цієї молитви саме батькові можна було йти до гаю рубати клечання з клена, примовляючи слова до дерева, щоб його віточки обернулися добром для дому. Також тато звертався до матінки-землі: «Іду до тебе, матінко-землице, прошу всіх святих, знаючих і не знаючих: станьте в помочі з молитвою рабу Божому Івану у клена клечання прохати, всі біди й хвороби від двору одганяти». І, перехрестившись, він міг заготовляти гілочки кленового дерева.
Діти ж ішли до ставу, щоб нарвати метьолок (віничків) з очерету, яким мама обмітала всі кутки, закутки, сволок, щоб вимести з хати нечисту силу.
На болоті жали лепеху, нею устеляли підлогу в хаті, сінях, на ґанку.
Також мама наказувала обов’язково зайти в урочище Городище на околиці села й нарвати сон-трави. Нею струшували долівку біля ліжок, щоб сон був міцним та здоровим.
Клечанням прикрашали вхід у хату, зелене гілля заставляли у ворота, хвіртку, й неодмінно – на городі з чотирьох сторін, примовляючи: «Щоб град не побив городину та щезли всі черви, що їдять городину».
Кожне дійство підготовки до свята і його відзначення супроводжувалося молитвами або ж примовляннями. Це теж притаманне селу Бахмач.
У неділю дівчата плели вінки з любистку, пижма, барвінку та шовкової трави. Дорослі збиралися в будинку і поминали всіх, хто пішов із життя через самогубство (утопленики, вішальники).
Увечері на кутку (на одній із вулиць або на галявині) збиралася молодь. Хлопці й дівчата співали, танцювали та гойдалися на колисці, яка мала назву «ігана». Це великий стовп, глибоко закопаний у землю, на верху якого прикріплювалося колесо, а до нього – довгі шкіряні паси, на кінцях яких були петлі для сидіння.
Паси піднімали й розгонили навкруг спеціальними дерев’яними рогачами. Навкруги лунали жартівливі пісні, танці.
Такі «ігани» ставилися на різних вулицях села, які називалися кутками, та найбільша була біля клубу, куди пізніше сходилися дівчата і хлопці з усіх кутків села.
Дівчата водили хороводи. Один із них називався «Завивайтесь, огірочки». Дівчата бралися за руки і водили хоровод в’юнком, при цьому промовляючи:
– Питалася мати дочки, чи садила огірочки, нехай в’ються, нехай в’ються.
– Ой садила, поливала, бо гостей я сподівала, нехай в’ються, нехай в’ються.
– А в нас самі жовтляки, бо це наші парубки, нехай в’ються, нехай в’ються.
Після цього хлопці ловили дівчат і разом ішли в танок.
Цікавими були також ігри «Викликати милу» й «Сорока».
Хлопці та дівчата ставали рядами одні навпроти одних і, примовляючи слова по черзі, йшли назустріч.
Розпочинали гру хлопці, які, йдучи назустріч дівчатам та повертаючись назад, у такт говорили:
– А я хліба напечу, напечу, свою милу викличу, викличу.
Дівчата на те відповідали:
– А ми хліба роз’їмо, роз’їмо, свою милу не дамо, не дамо.
Хлопці: – А я перстень покочу, покочу, свою милу викличу, викличу.
Дівчата: – А ми перстень на палець, на палець, твою милу у танець, у танець.
Після гри дівчата і хлопці знову танцювали.
У грі «Сорока» учасники мали скакати через ожоги (це такі дві дерев’яні кочерги, які складалися навхрест).
Учасник стає по краях цих ожогів і стрибає, міняючи положення ніг, навкруги цих палиць. Присутні ж у такт примовляють: «Ти сорока, ти ворона, по болоту ходила, гіркі сльози ронила, а за нею деркач (це пташка), ти, сороко, не плач, ти, сороко, веселися, ти, сороко, скач».
Якщо учасник вискакав увесь цей час, не зупиняючись і не зачепившись за ожоги, він переміг, коли ж збився – запрошується інший учасник.
Гуляння продовжувалися до сходу сонця, потім з піснями, зустрівши світанок, усі розходилися по домівках.
У понеділок після обіду йшли до ставу. Мама заздалегідь обов’язково шила біленьку сорочку і вішала на дерево, що росло на березі ставу, та при цьому промовляла: «Діточки, русалочки і всі топленики, даю вам сорочку, відкупляю своїх і всіх діточок, що ходять до нашого ставу, від лихої години, від правця, від потопання. Прости, Господи, гріхи ваші». Сорочечка залишалася на дереві три дні, а потім мама «дарувала її русалкам», пускаючи на воду. Ми всі вмивалися Троїцькою водою із ставу і йшли додому.
Третій день Клечаної неділі (в понеділок) узагалі в жодному селі не відзначається. Ці дійства притаманні саме Бахмачу.
Був іще один обряд. Хлопці та дівчата йшли за село на поле, де посіяне жито. Парубки брали осиковий кілок, який забивали біля жита, а дівчата складали свої вінки й говорили: «То це тобі, русалко, межа, далі від жита тобі дорога закрита. Живи, русалко, в житі, в полі на широкому роздоллі, до нашого села не ходи, шкоди ніякої не роби, малих діток не лякай, а нас, молодих, не займай. Цур тобі, пек».
Після – всі поверталися в село назад до ігрища з піснями й жартами. На цьому закінчувалося святкування Святої Трійці».
* * *
Ігри, згадані в розповіді пані Антоніни, народилися в Бахмачі й були записані професором Київського (ще тоді) інституту культури імені О. Корнійчука Іваном Павленком, який використав їх у виступі свого фольклорного колективу за межами нашої України. Старовинні ігрові дійства були відроджені народним аматорським фольклорно-обрядовим ансамблем «Криниці» й використовуються в селі в обрядах «Прийшов Влас, скоро весна в нас» (на Сорока святих) та при святкуванні Івана Купала. Вони також були представлені у програмі творчого звіту Бахмацького району на обласній сцені у 2000 році, де отримали високу оцінку оглядової ради, а ще – на Міжнародному фестивалі «Родослав» в Івано-Франківську у 2003 році.
При святкуванні Зеленої неділі в Бахмачі не було відповідних пісень, як у сусідніх селах. На гуляннях переважали жартівливі народні пісні та ігрові дійства.
|
Президент України