Східні слов’яни в дохристиянські часи мали переважно землеробський характер господарства, а тому дуже сильно залежали від активності сонця. Дати літнього і зимнього сонцестояння є великими поворотними моментами руху сонця по небосхилу. Саме тому, з точки зору наших предків, природно було в ці дні влаштовувати святкування з використанням вогню – символу небесного світила. Влітку, в ніч з 21 на 22 червня, обрядом скочуванням палаючого колеса з пагорба у річку люди хотіли зменшити активність сонця, щоб воно повернуло на осінь, пору збору врожаю. А взимку, в ніч з 21 на 22 грудня, відбувався зворотній процес: розпалювали «новий вогонь», щоб змусити небесне світило «відродитися» та повернути на весну, пору початку польових робіт. Коли наступали найкоротші дні в році, наші предки думали, що Зима перемогла Сонце, що воно «зістарилося», втратило свою яскравість, а тому скоро «помре». Щоб не допустити цього і допомогти Сонцю набратися нових сил, слов’яни розпалювали багаття в домівках. Голова родини йшов до лісу, де зрубував молодого дуба (у багатьох європейських народів дуб був нерозривно пов’язаний з богом грому, повелителем небесного вогню), вирубував з нього колоду та ніс до свого подвір’я. Надвечір колоду заносили до оселі, обмазували маслом, поливали медом та посипали зерном, потім колоду клали до розпаленої печі. Потрібно було слідкувати всю ніч, щоб огонь повністю не згас або ж не розгорівся занадто сильно. Голова родини та домочадці співали, веселилися, розповідали історії один одному всю ніч, щоб не заснути. Саме від слова «бдіння» походить назва цієї колоди – «бадняк» – та побутує в середовищі південних слов’ян і до сьогодні. Колоду палили аж до 25 грудня, коли день поступово починав збільшуватися, тобто народжувалося «нове Сонце». Попіл від колоди збирали і використовували як ліки для себе та худоби. Рештки колоди, яка ще диміла, обносили по господарству, полях та садах, щоб захиститися від впливу злих сил та гарантувати собі врожай на наступний рік. Оскільки «сонцеворот» припадає на доволі сувору пору року, то це завадило святу розвинутися до общинного рівня та утримало за ним суто родинний характер. Масло та мед, яким поливали колоду; зерно, яким її обсипали; символізували дощ, який запліднював землю і давав їй життєдайні сили. З огляду на це, свято можна пов’язати з богом Перуном, який керував дощами, громом та блискавками (перуницями).
Президент України