Головна » 2025»Грудень»23 » Василеві Полевику – 100 років (світлій пам’яті відомого земляка присвячується)
Василеві Полевику – 100 років (світлій пам’яті відомого земляка присвячується)
13:42
Василь Полевик – фольклорист, музично-громадський діяч, натхненний, активний і невтомний збирач пісенного фольклору Чернігівщини. Заслужений працівник культури України, лауреат обласних премій імені Григорія Верьовки (1989), Фонду культури (1994), імені Бориса Грінченка (1997). Уродженець села Займище колишнього Щорського, а нині – Корюківського району.
22 грудня Василеві Івановичу виповнилося би 100 років. Та, на жаль, душа цієї прекрасної людини відлетіла у вічний вирій 9 жовтня 1999-го. Але залишилася пам’ять – нетлінна і невмируща.
Саме тому напередодні ювілейної дати в Чернігівському обласному художньому музеї імені Г.Галагана за сприяння Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації відбулася година пам’яті Василя Полевика, приурочена до 100-ліття від дня його народження.
Розпочалося вшанування з відеопрезентації про життєвий і творчий шлях Василя Полевика, яку представила до уваги присутніх модераторка заходу – директорка комунального закладу «Обласний центр народної творчості» Чернігівської обласної ради Надія Заваліна. Втрата батьків, Друга світова війна, тяжка праця в Німеччині (але «кляйне Василь» витримав), служба писарем у війську, кроки до мрії, до покликання… І нарешті – улюблена робота, визнання й добра слава, яка стала вічною!
Далі пані Надія запросила до виступу директорку Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА Людмилу Замай, яка звернулася до учасників заходу з вітальним словом та вручила диплом лауреата премії імені Василя Полевика людині, удостоєній цієї відзнаки цьогоріч, – етнографу, краєзнавцю і збирачеві старожитностей Юрію Дахну, який перетворив своє рідне село Москалі Чернігівського району на справжню перлину самобутності, заснувавши тут приватний етнографічний музей.
І, звичайно, сам пан Юрій також додав заходу позитивних емоцій, подякувавши за нагороду та сказавши добре слово про Василя Полевика.
Теплими щирими спогадами поділився земляк Василя Івановича Леонід Смоляк. Додатковим знаком пошани став синьо-жовтий букет хризантем, переданий працівникам ОЦНТ. Ці квіти назавтра вирушать у Займище, де відбудеться вшанування ювіляра біля місця його вічного спочинку.
На захід завітав директор і хормейстер Капели бандуристів ім. О. Вересая Чернігівського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм, заслужений працівник культури України Микола Борщ. Микола Митрофанович знав Василя Полевика та спілкувався з ним 60 років. Саме з легкої руки Василя Івановича почався музичний шлях пана Миколи.
Не за горами Різдво, тож Микола Борщ подарував усім присутнім колядку «А в цей дом завітав Бог», яка вшановує Ісуса Христа і святого Василя. Ця пісня – одна з тих автентичних коштовностей, які зібрав за життя Василь Іванович.
Доєднався до теплих спогадів і Олексій Шапко, який працював директором обласного центру української народної творчості (1993 – 2006). Олексій Сергійович присвятив улюбленій справі 55 років. Він – людина вміла і здібна в багатьох напрямах: любить музику й пісню і розуміється на них, настроює музичні інструменти, а бува, і сам їх створює. Ще й на власноруч виточеній сопілці так майстерно грає, що аж серце завмирає.
Пан Олексій згадував про спілкування з Василем Полевиком, про спільні поїздки. Не обійшлося і без приємного сюрпризу: Олексій Шапко подарував керівниці народного аматорського ансамблю української пісні «Калина» та народного аматорського хору «Спадщина» Сновського будинку культури Сновської міської ради Оксані Бондаревській власноруч виготовлений народний інструмент, прикрашений чудовим різьбленням. До слова, хор «Спадщина» заснував саме Василь Полевик і був його першим керівником та натхненником.
Артисти-аматори завітали на захід на запрошення ОЦНТ. Бо наче привід для зустрічі сумний, адже ювіляра вже нема серед нас, але що ж то за спомин про музиканта і збирача пісень без пісні! Тому спів лунав, заповнюючи затишне приміщення ущерть.
Ось «Петрусева стара мати коня напуває» і переживає за сина. А тут дівчина просить «циганочку-воріжечку» приворожити милого й жертвує заради цього русою косою. «Чорнявая – для попа, русявая – для дяка, а білая бідная, фартушина підрана – для паламаря». Начебто жартівлива пісня, але з сумним присмаком. Бо вдале заміжжя – річ важлива, що не кажіть.
Задушевна сумовита «Ой у полі дві тополі» змінилася запальними «Раз, два, рубай дуба» та «Ой доле ти, доле моя». А бачили б ви, як витанцьовували пан і пані з хору «Спадщина! Хоч скроні обох уже посріблені, але душі – молоді!
Не втримались і глядачі. Хтось притупував сидячи (як, скажімо, пан Юрій Дахно), а дехто і з місця схопився та в танок пішов. І, звісно, всі охочі залюбки підспівували.
Ольга Сенченко та Оксана Бондаревська виконали дуетом задушевну пісню про жіночу долю «Чом дівчина зажурилась» в обробці Василя Полевика.
Зачарувало всіх ніжністю й тендітністю тріо зразкового аматорського вокального ансамблю «Світлячок» Сновського будинку культури (керівник Ольга Сенченко). Юні артистки виконали пісню «Ходить батько по лану» в обробці Василя Полевика, а також дві веселі («Стукалка-грюкалка», «А я чорнява»). Чисті голоси дівчаток звучали ніби срібні дзвіночки.
Учасники ансамблю української пісні «Джерело» (керівник – Тетяна Головій) Холминського міського будинку культури Холминської селищної ради теж уміють заспівати і задушевної («Один місяць сходить», «Гора за горою»), і веселої («В нашім селі новина», «Сію редьку»). Почувши молодецький посвист, яким супроводжувалися жартівливі пісні, одразу почала шукати очима бравого козака. А знайшла… файну пані й подумала собі: «Цю жінку – хоч в отамани, хоч у гетьмани! Усюди й усьому лад дасть!»
До слова, всі пісні, які пролунали на заході, – з безцінної колекції Василя Полевика. А керівниці всіх чотирьох колективів – лауреатки премії його імені різних років.
У залі були присутні заслужений майстер народної творчості, керівник студії різьблення по дереву ОЦНТ Андрій Каменецький, а також Тетяна Гончаренко. Ці люди працювали разом із Василем Івановичем в обласному центрі української народної творчості.
З Березни завітали Марія Шевченко і Надія Янчук (ювіляр був тісно причетний до появи співочого поля в їхньому рідному селищі).
Захід удався славний – щирий, теплий. Справжній! До цього доклали максимум зусиль працівники обласного центру народної творчості, зокрема Олена Сотнікова – методист ОЦНТ і донька Василя Полевика.
«Кажуть, дитина вибирає собі батьків іще до народження. Мій вибір був бездоганний. Важко бути донькою такого батька, але я впоралася», – сказала Олена Василівна. І це – чистісінька правда!
Дякуємо всім, хто прийшов ушанувати чудову Людину! Дякуємо художньому музею за співпрацю й надане приміщення. Дякуємо творчим колективам за талант і створений неповторний настрій! До нових зустрічей у цих затишних стінах! А славетній Людині, яка зібрала всіх нас, – вічна пам’ять і вічна шана!
Враженнями ділилася Лана Світко
Президент України