Згадувати минуле нині популярно. Телебачення заполонили численні концерти-ретроспективи, в яких сучасні співаки намагаються якщо не оживити оригінальну версію пісні, то, принаймні, додати їй новизни та свіжості. І, як не дивно, молоді це подобається. А людям трохи старшим – й поготів. Тож недарма, коли концертні програми такого штибу відбуваються у районному Будинку культури, у залі завжди велелюдно. Не стала винятком і зустріч із піснею, яка відбулась у ньому минулої п’ятниці, 26 липня.
Звісно, що осідлати машину часу, як у славнозвісному фільмі «Назад у майбутнє» куликівським культурівцям ще поки не до снаги, але замаскувати сценічну площадку під яскраву декорацію вдалося без проблем. Ще з перших акордів тематичної пісні про незабутню дискотеку вісімдесятих у виконанні методистки закладу Світлани Корнійко та студентки Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької Марини Євдокименко око вибагливого глядача милувала середньостатистична радянська квартира: на журнальному столі стояла лампа та кілька журналів, пилосос, телевізор, накритий в’язаною серветкою, квіти, магнітофон, шафи з книжками та сувенірами, радіо, фортепіано… Словом, шукай сім’ю і живи без особливих проблем.
Так власне і сталося. Ведучі вечора Олена Близнюк та Дмитро Грінченко цього разу стали акторами-аматорами і своїми діями намагалися втілити образ стандартної сім’ї, яка живе на зарплату приблизно в 100 карбованців, але вміє відпочивати і завжди рада гостям. Усю програму вони те і робили, що чекали відвідувачів: думали, чим їх частувати, як організувати культурну програму, що показати.
Розмова між чоловіком та дружиною торкалась незмінних символів того десятиліття: гурту «Ласковый май», кінофільму «Любовь и голуби», улюбленої страви - качки в яблуках, закруток на святковому столі, підвищення ціни на горілку, необхідності робити запаси… Але ж просто розповідати про це – не цікаво, тож вони й намагалися зробити такий от екскурс у невимушеній, жартівливій формі. І, якщо вірити оплескам глядацької аудиторії, їм це вдалося.
А поки молода сім’я готувала смачні страви для гостей, солісти на сцені реанімували трохи призабуті, але такі рідні серцю пісні. Дмитро Онопрійко присвятив своїй молодій дружині хіт «На белом покрывале января». Дмитро Струк та Леся Струк, вперше дебютуючи на районній сцені як дует, виконували композицію «Давай попробуем вернуть». Андрій Гнилуша того вечора тримав у руках пісенний «Сувенір» Деміса Русоса. Вперше у РБК побувала і ще одна студентка Ніжинського училища Вікторія Олійник: глядачі вподобали її виконання бадьорої пісні «Надо же!» з репертуару Алли Пугачової.
Єва Приходько, юна співачка з Горбова, презентувала пісні «Этот мир» та «Музыка нас связала», а її землячка Галина Повжик радувала глядача тричі – спочатку з хітом Надії Чепраги «Перекотиполе», а згодом – двома українськими шлягерами. З вуст Юлії Кусій долинало відоме «Я больше не прошу» групи «Міраж», Юлія Гайдамака ж вельми вдало втілила образ Ірини Алегрової і співала про життєві «Качели».Ярослав Косолап присвятив своїй майбутній коханій пісню «Все, что в жизни есть у меня», про любов англійською мовою співали Андрій Гнилуша та Ярослава Курилова. Олена Близнюк вподобала пісню Анни Герман «Цветут сады», а улюблениця публіки Світлана Корнійко того вечора танцювала зі своїм наставником і довела високоповажному «Маестро», що вже досягла неабияких висот. Згодом дівчата вийшли на сцену як дует і розповіли історію колективу «Комбінація» про їхню подорож у славнозвісний Голівуд.
Та, напевно, найбільше емоційне піднесення відбувалось у залі, коли Станіслав Гуща виконував шлягер з репертуару Ярослава Євдокимова під назвою «Фантазёр». Неодноразові крики «Браво!» лунали після фінальних акордів цієї композиції. Завершувала політ у минуле завжди доречна і всім відома «Червона рута». Наш куликівський вокальний квартет «Смерічка», учасниками якого на кілька хвилин стали Ярослав, Андрій, Марина та Світлана, отримав не меншу порцію оплесків.
Вечір завершувався, і нарешті ведучі дочекалися гостей – на сцену вийшли всі співаки і, стоячи навколо святкового столу, подарували ще одну пісню вдячним глядачам. Під щирі оплески аудиторії концертна програма добігла кінця.
Виходить, правим був той, хто одного разу сказав, що все у житті відносне, тимчасове, єдине ж, що вічне, то – музика. Що коїться зі світом, як живе країна і якими моральними якостями характеризуються люди, - дізнатись про це можна не лише із документальних джерел, а й з пісень, їхніх збірок – таких от літописів. Моя вчителька завжди казала, що історія – наука, яку слід повторювати, оновлювати в пам’яті матеріал, тоді кожна деталь не буде втрачена і хід подій не стане незрозумілим. Тож, як на мене, і пісні слухати вкотре – це не пуста трата дорогоцінного часу, а відновлення забутих чи призабутих знань про реалії якоїсь певної пори. Особливо, якщо пісні з такої доби, яка по праву носить ім’я золотої.
Президент України