Головна » 2024 » Травень » 3 » Продовжуємо онлайн-проєкт «Бережемо та популяризуємо народні традиції»
Продовжуємо онлайн-проєкт «Бережемо та популяризуємо народні традиції»
11:40
В онлайн-проєкті «Бережемо та популяризуємо народні традиції» (рубрика «Збережемо традиції предків: випікання паски та орнамент писанки Чернігівщини») до вашої уваги – чудова розповідь про великодні традиції Срібнянського краю. Цікаву великодню історію згадувала і розповіла жителька села Дейманівка, що на Срібнянщині, Людмила Радченко (у дівоцтві Співак). Розповідь слухала й записала Раїса Нагорна, методист Срібнянського будинку культури і за збігом обставин – дочка оповідачки. «З упевненістю можу сказати, що історію підготовки до Великодніх свят, що мала місце в родині, донесу до своїх внуків задля збереження родинних традицій та обрядів», – стверджує пані Раїса. Віримо: так воно і буде! Щиро дякуємо і матусі, і доньці. Здоров’я міцного, неба ясного, а свята – гарного! Публікуємо розповідь, максимально зберігаючи колоритні особливості лексики. Отже, слухайте… Напередодні Великодня, у Чистий четвер, бабуся Секлета (1889 року народження), проснувшись удосвіта, набирала з колодязя свіжої холодної води, наливала її у маленькі дерев’яні ночви, дно викладала вербовими гілочками, освяченими у Вербну неділю, і мила в цій воді курячі яйця, які опісля мали стати крашанками та писанками. Потім легенько будила нас, онуків, і примовляла: «А йдіть уже вмиватися-купатися, поки ворон дітей не покупав». Ми слухняно вставали з постелі і вмивали личка, щоб «…вродливими росли, бо ж дівчатка». Гарно вимивали. Змоченими «цілющою» водою руками проводили по голові, щоб не боліла, щоб волосся росло й було м’яке, ніби шовк… Далі ритуал умивання проходили і мама, і дідусь з бабусею. Бо вважалося, що саме в цей день вода має цілющу силу. Затим бабуся виливала купіль у цеберко (відро, зроблене з дерев’яних дощечок, стягнуте й міцно зв’язане паклею, тобто конопляною або лляною товстою вірьовкою) і виносила на вулицю. Воду виливала на перехресті. Все це проробляли до сходу сонця. Цілісінький день усі домочадці мали роботу по господарству, бо ж Чистий четвер. Усе в господарстві мало було вимите, вичищене, загребене. Бабуся топила піч, готувала смачні наїдки до Великодня. Разом з тим робила відвар із хмелю. На жаль, пропорції не запам’ятала, а можливо, і не знала, бо ж малою тоді ще була. Вариво настоювалося цілий день. Дріжджі у родині появилися пізніше, коли бабусі Секлети вже не було серед живих. А в іншій посудині тушилися дрібно порізані цукрові бурячки. Вечором мама проціджувала відвар хмелю, додавала в нього сік із тушкованого цукрового буряка, трішки білої пшеничної муки, гарно просіяної на сито. Все це змішувала до однорідної рідкої маси у діжі. За діжу у нас служила велика, розписана квітами та рунами макітра. Бабуся щось шептала над нею (пізніше я здогадалася – читала молитву). Тоді удвох з мамою брали пузатеньку діжу під боки й несли на піч. Ставили на черені, щоб і не холодно їй було, і не жарко, бо ж вчинок (або ще називали підчинок) міг запектися, обкутували старим одіялом. Посеред ночі бабуся будила маму, і вони удвох ішли до діжі, знімали з черені, становили макітру на стіл, додавали ще трохи муки, змішували гарно. І знову несли на піч. Ранок Страсної п’ятниці розпочинався з чергового занесення діжі до столу. Тут уже мама приступала до вимішування тіста. У глибокій макітрі вирувало цікаве життя. Тісто за ніч ніби підросло, надувало бульбашки, які швидко лопалися, щораз вимовляючи своє «Пффф». Мама, не гаючись, вбила у мисочку яєць, мабуть, зо п’ять (бабуся сказала «досить, бо хліб сяде». Я здогадалася, що від великої кількості яєць тісто буде важким і погано підходитиме), вилила їх у діжу. Туди ж добавила дві жменьки цукру-піску, півлітрову чашку вершків із молока, велику грудку домашнього масла, попередньо підігрітого до рідкого стану), стограмову чарку горілки. Вимішувала довго, почергово додаючи муку та змащуючи руки в олії. У хаті панувала тиша. Чути було, як звучить тісто, відриваючись від маминих рук, як потріскують дрова у печі (бабуся вже давно запалила вогонь). Та час від часу тихе бабусине «А поглянь, Людо, на сволочок. Піт на ньому ще не виступив? Якщо ні, то ще треба місити». І ось, тісто вимішене, діжа, зверху, біля шиї, підперезана великим полотняним рушником, знову розмістилася на черені. Піч іще плюється язиками вогню, дрова потріскують. У хаті тепло, затишно і тихо. Бабуся приказала нам, щоб сиділи тихенько, бо ж тісто сходить. Паски у нас завжди випікали в каструлях, каструльках, жерстяних чашках та кухликах. Тож на стіл налаштувала мама цих ємностей у два чи й три ряди, кожну щедро змастивши олією.Випічки робили багато, до тридцяти штук, різних за величиною. Щоб і дітям дати по пасочці, і внукам кожному свою маленьку наділити, та й собі щоб хватило на всі святки. Першою викачували найбільшу булку, добавляли в неї калину (ізюм не використовували, мабуть, його просто не було). Прикрашали зверху пташками, гілочками, хрестом, зліпленими з тіста. Таку паску ставили в центрі стола, вона мала свою назву – Калинник – і стояла на столі до кінця свят. Постоявши на столі кожна у своїй посудині, паски підходили, вивершувалися над вінцями ємностей. Зверху паски змащували збитим яйцем. При випіканні шкірка хліба тоді стає гарного коричневого кольору. Бабуся знову щось бубоніла до печі, потім перехрестила її роззявленого рота, себе, стола з пасками – і до мами: «Давай!». Мама подавала по одній каструлі, чашечці, а бабуся Секлета, вправно рухаючи рогачами, розставляла їх по печі. Прикрила заслінкою її розчепіреного рота, знову перехрестила й наказала нам сісти на печі і носа не висовувати звідти. Сиділи тихенько, не шуміли, не бігали й не стрибали, а ще не хлопали дверима – боронь Боже, бо «хліб упаде». Готову випічку витягали з печі на стіл, діставали з ємностей, накривали вологим шматом полотна, а зверху – ще й покривалом. Хвилин за тридцять-сорок кожну пасочку і паску змащували густо солодженою водою та посипали різнокольоровим пшоном. Паски набули зовсім святкового вигляду, так і манили: «Скуштуй мене!». Але без освячення – зась. Нині є багато різноманітних рецептів для випікання пасок. Багато всіляких прикрас, щоб ваша випічка стала ще красивішою та привабливішою, безліч нових інгредієнтів, які підсилюють смакові якості, низка нових технологій, що полегшують роботу господинь. Та смак бабусиної паски я пам’ятаю дотепер. А на суботній ранок – нові турботи. Прийшов час для крашанок та писанок. Бабуся, як завжди, поралася біля печі. Чималенький чавун з водою і цибулинням уже чекав свого часу. А ми з мамою сіли до столу. Нас чекала дуже цікава, але копітка робота. Кожна з нас брала яйце, по молодому зеленому листочку з дерева і клубок ниток. Листочок прикладали до боку яйця й ріденько обгортали їх ниткою. Готовий витвір відкладали у сторону. А ще спеціальним пером набирали розплавлений віск і наносили ним візерунок на яйце. Малювали ромбики, лінії прямі та хвилькою, пташок, квіти… хто як умів. Гарячий віск залишав слід на шкарлупці. Приготувавши таким чином кілька десятків яєць, закладали їх у чавун з цибулинням і водою. Бабуся ставила його у піч. Яйця варилися й набували певного кольору одночасно. Інших красок на той час ми не використовували. Лише насичений, приємний для ока, десь світло-коричневий, інде – темніший колір. «Від себе додам: у нашій місцевості і нині відбуваються майстер-класи з виготовлення писанок. Народного ремесла дітей і дорослих навчає вчителька образотворчого мистецтва Срібнянської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Руслана Проців», – принагідно підкреслює пані Раїса. І це чудово!
Президент України