Чернігівський обласний центр народної творчості



Головна » 2024 » Червень » 18 » Проєкт «Народні традиції на Зелені свята»
Проєкт «Народні традиції на Зелені свята»
14:23
У проєкті «Народні традиції на Зелені свята» з нами – Гнідинцівський СБК (Варвинська громада) з дуже цікавою та колоритною розповіддю.
Храм на Зелену неділю
Наприкінці весни чи на початку літа, в той час, як повно роботи на вулиці: малі курчата і качата, індичата і гусята, не по днях, а по хвилинах бур’яном заростає город, час розривати буряки, сушити перше сіно – у нас храм.
Коли люди в селах активно зайняті сільською роботою, гнідинчанам ніколи, бо треба білити хату і мазати хлів, підфарбувати двері, вікна, паркани, до храму прибрати все у дворі і в хаті й починати готувати частування та наїдки храмовим.
Дуже-дуже давно у нашому селі була Живоначально-Троїцька церква, та на початку минулого століття з неї лишилося тільки місце і традиція на це свято відзначати храм. Божого храму в селі не було, а на храм запрошували хто на Зелену неділю, а хто на Трійцю. Так у бездуховності кілька поколінь щороку збиралися з родичами за щедрим столом, щоб побачитися, провідати, посмакувати й повеселитися.
У 80-х роках із святкових традицій предків майже нічого не лишилося: що забулося, що осучаснилося. Прабабуся вчила плести вінки з кульбаб, якими за її дівування прикрашали голови на свята. Щороку в цей день, коли пасли худобу, збирали по жмутку рослин, які сушили й заварювали під час хвороби. Та я запам’ятала інші традиції, такі близькі та прості, що нагадують дитинство.
Напередодні Зеленої неділі, або Трійці, в суботу, варили відерний чавун холодцю, парили сметану, різали птицю, пекли пироги з капустою, потрошком, січеною картоплею, вишнями та маком з квасолею, щоб і на стіл покласти, і гостинця дати. Робили 10–15 тарілок сметаннику, варили ягодовий кисіль, заливний кисіль, мололи м’ясо на котлети, салати «Шуба», «Людмила», окрошка – як обов’язкові страви, пекли налисники з сиром, з маком, з вишнями, крутили голубці, жарили засмажку, щоб було і на м’ясо, і на картоплю, і на всяку всячину. Одним словом, крутилися всі – як білки в колесі, навіть мені малій було повно роботи: нащипати цибулі, почистить варені яйця від шкалярущі та варені овочі на салати, а ще – найвідповідальніше завдання «принеси-піди-подай».
Найбільше це свято не любили дядьки (тато з дідусем), бо поки ми товклися на кухні між усіма смакотами, до планового обіду ряд не доходив і вони ходили голодні. Хоча перед святами у чоловіків теж було багато роботи. Вони накошували трави скотові і кролям, кропиви свиням, ходили до ставка ловили кілька мішків ряски. Потім відкривали на хліві дверці і знімали вниз дерев’яні столи, козлики та дошки, все обмітали від павутини, яка обснувала за рік, і встановлювали в хаті, готуючи місця для гостей.
Після обіду ми з татом їхали по лепеху, то на Винницьку, то до річки в початку села, то у яр на ту сторону ставка. По дорозі назад спинялися біля лісу та ламали клечення і липу. Дома зеленню прикрашали все: і ворота з хвірткою, і кожну кімнату, і двері у хліви, а в холодному коридорі всю підлогу застеляли лепехою. Неймовірний аромат і відчуття свята були ще звечора.
Скільки себе пам’ятаю, то на Зелену неділю завжди був дощ. Інколи він прибивав пилюку, якою були рясно встелені дороги, інколи цілий день ішов, не вщухаючи, бувало, грозові дощі промочували до нитки храмових дорогою до нас і ті приходили, як мокрі курі, а колись дощ пішов уже як храмові розійшлися.
Як би було не тепло на Зелену неділю, та перед нею ніхто і не думав купатися або лізти у воду. Чи то русалок боялися, чи давався взнаки невдалий досвід тих, для кого купання на Зелені свята було останнім. Казала прабабуся, що зелень ції пори сильна і якщо її принести у дворище, ніяку нечисту силу не впустить.
Рано вранці я йшла різати любисток і канупер і цими ароматними травами прикрашала вікна, полиці, столи в кожній кімнаті. Новими тканими дорожками застеляли лавочки, гарними клейонками устеляли столи. І поки мама з бабусею готували страви, щоб поставить у піч, я розкладала ложки, чарки, серветки.
І починали сходиться гості. З Остапівки і зі Світличного, з Варви і з Ладана, з Богодаровки, з Києва, Криму... Одного разу було п’ятдесят шестеро храмових. Ряд транспорту стояв у дворі і під двором, у кожній хаті сиділи храмові, говорили, розбалакували, а потім сідали за столи й починалася гульня. Пили, їли, спілкувалися… Підходили інші храмові – то далекі родичі, то родичів родичі, то знайомі, то п’яні храмові сусідів… Ну а що, храм же!
Як набридало за столом, дідусь вів показувати хазяйство: скільки налупилося птиці, скільки наросло сала у кабанів, скільки сіна вже закинули на горище, який верстат змайстрував… Про це він би міг розказувати безкінечно, та ще ж треба було показати, чи підгорнута картопля, чи є колоради на помідорах, чи не померзли огірки… Це була дідусева особиста традиція, якої він не зраджував ніколи, поки було здоров’я.
Було весело, особливо коли вже відбули храм, гості порозходилися, помили миски, ложки і вся сім’я сідає пробувать страви, які лишилися після святкування. А на наступний день краса: всі дома, бо вихідний, ніхто нічого не робить, бо празник, і ніхто їсти не готує, бо доїдаємо храмові смаколики.
(Інна Рубан-Оленіч. Із збірки дитячих спогадів «Калейдоскоп дитинства», Гнідинцівський СБК, Варвинська СТГ, Прилуцький р-н, Чернігівська обл.)
*- у розповіді використані слова місцевого діалекту.
Храм
У селі кипить робота,
Світ увесь на мить затих,
Відчиняють десь ворота,
Вже чекають храмових.
Із підводи вже гукають,
Ставлять коні на припон,
Потім повну наливають
І куштують самогон.
– Господине, угодила!
Бачу, задніх не пасеш:
Гусака, печеню, шинку
На закусочку несеш.
– Й ти, господарю, старався:
Первачок же – як сльоза.
Ой і храм хороший вдався,
Наливайте! Будьмо! За…
Вже наїлися від пуза:
І вареники, й шкварки.
Хтось поклав на шістку туза,
Інший – чуха кулаки.
Там плітки на вухо шепчуть,
Перемиють кісточки,
Та не зронять і пів слова –
Хто засватавсь до дочки.
Там співають на все горло,
Тут хтось лупить холодець,
Ось на ґанок вже вилазить,
Значить, все… гульні кінець.
На дорозі два сусіди
Теревенять про життя,
Але їхньої бесіди
Не розчуєш до пуття.
Голосні собаки хором
Проводжають храмових
(В гостях ночувати – сором).
Храм минув… Куток затих…
30.10.2021 (Інна Рубан-Оленіч)


Категорія: Регіональні заходи | Переглядів: 32 | Додав: lena | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
avatar

Переклад

Інформація

Календар

«  Червень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Пошук

Форма входу

Вітаю Вас Гість


Фестивалі

фестиваль "Поліське Коло"
фестиваль "Київська Русь"
фестиваль "Київська Русь"

Статистика

О.Майшев © 2024 | Чернігівський обласний центр народної творчості.