14 березня до Обласного центру народної творчості завітали студентки Пенітенціарної академії України разом із представницею студентського самоврядування Христиною Сергієнко. Майстерклас для гостей провів керівник студії гончарства Микола Тараненко.
Спершу пан Микола з м’яким гумором розповів про те, як починався його творчий шлях. А далі – закрутився гончарний круг і почалося народження дива…
Як-то кажуть, не святі горщики ліплять. Це роблять люди з працьовитими руками й великим прагненням до створення красивого та корисного. Перший горщичок виготовив сам Микола Володимирович, а далі до захопливої та нової для них справи долучилися дівчата.
Перш ніж почати працювати з глиною, її треба добряче вимісити, наче тісто. Але якщо в тісто ми вбиваємо повітря, щоб випічка вийшла пухкою, то з глини, навпаки, вибиваємо, роблячи її еластичною.
Отепер можна братися до основної роботи. Найперше і найголовніше – розслабити руки, навчає майстер. Бо руки – це шаблон. Має значення все: правильно сформувати денце (адже це – основа виробу, все йде від денця), грамотно відцентрувати, вгадати з розміром стінок (їх середня товщина – 3–5 міліметрів для невеликих посудинок і до сантиметра – для великих), надати виробу форми, щоб він був рівненьким та симетричним. І нарешті – вінця, кругленькі або фігурні, наче квіточка (був серед створених на майстеркласі і такий глечичок-красень). Одне слово – такі, які собі нафантазуєш. Принцип той самий, що й на токарному верстаті, каже пан Микола, але працюємо руками.
Тепер саме час прикрасити наш виріб. Звісно, розписувати кераміку можна лише після повного висихання та обпалювання в печі. А от орнаменти в техніці продряпування робляться одразу – спеціальним інструментом. Хвиля і дві смужечки – традиційний народний декор. Саме таким візерунком оздоблювали горщички студентки. Одна з дівчат навіть зробила це самостійно (саме та, що забажала оригінального «трояндового» глечика).
Насамкінець готову посудину потрібно відділити від гончарного круга за допомогою тонкої, але цупкої нитки (робиться це дуже акуратно, щоб не пошкодити денце) й перенести на підставку або поличку для висихання. Сохне такий виріб десь чотири дні. Швидко сушити не можна – потріскається. Гончарним виробам потрібен особливий мікроклімат, розповідає Микола Володимирович.
Десь через два тижні маленькі керамічні шедеври можна буде забрати додому. Дівчата – справжні майстрині й господині. І красу створили власноруч (звичайно ж, із допомогою досвідченого наставника), і вже напланували, що з тим добром робитимуть. А буде це справжня українська печеня – з картопелькою та м’ясцем, запашна й ситна. Шкода, що не в печі, а в духовці, але все одно смакота неймовірна!
Учасниці майстеркласу дізналися про особливості виготовлення чорної кераміки, про те, що найбільш розповсюджена на Чернігівщині червона глина, а біла вважається рідкісною. А ще всі залюбки ділилися враженнями. Дівчата зрозуміли, що руки гончаря мають бути сильними, з’ясували, що під час роботи необхідно знімати з пальчиків прикраси, інакше вони можуть подряпати виріб. І навіть довжина нігтиків має значення: чим вони коротші, тим зручніше працювати. До слова, про всі ці премудрощі достеменно знає донька Миколи Тараненка – Вероніка, яка пішла батьковим шляхом і також професійно гончарює.
Майстерклас завершився, але перебування в ОЦНТ – ні. Бо далі була екскурсія. Її провела директорка закладу Надія Заваліна. Гості завітали до студій ткацтва, народної ляльки та образотворчого мистецтва, декоративного розпису, художньої обробки шкіри. Особливо вразила всіх виставкова зала своєю атмосферністю і розмаїттям рукотворної краси. Ну як тут не влаштувати хай і невеличку, але фотосесію? Звичайно ж, усі з радістю скористалися такою можливістю.
Одне із запитань стосувалося волонтерської діяльності. Звісно ж, працівники центру творчості не стоять осторонь. Тут і маскувальні сітки плетуть, і окопні свічки виготовляють, і одяг для мешканців прикордонних громад і переселенців збирають… А ще – проводять різноманітні заходи для військових та їхніх рідних з метою підтримки ментального здоров’я. Адже ОЦНТ – це затишний куточок, де є Душа і де живе Творчість. Як мудро зауважила пані Христина, тут усе нагадує, звідки ми всі вийшли. І забувати цього не можна в жодному разі! Почесну та важливу місію виконують працівники центру, дбаючи про відродження та збереження стародавніх ремесел, звичаїв, традицій…
Дякуємо нашим гостям за візит і щире спілкування, а ЗСУ – за можливість жити і працювати. Приходьте до нас іще! Ласкаво просимо!
Президент України