Ця оповідь – не про походження назви села, але вона дуже цікава. Чудодійна криничка. Зараз ніхто й не згадає, коли з’явилася в Сухолісках криничка, про яку існує цікава легенда. У кінці городу одного чоловіка нізвідки виникло маленьке джерельце. Заграла на сонці прозора кришталева вода. Помітили це джерельце люди й почали ходити до нього по воду. Ох і смачна ж вона була – такої ніде більше не пили! Згодом біля кринички почали збиратися на посиденьки – так припало до душі людям це місце. Але не сподобалося все це господареві, адже дуже вже гамірно стало біля його двору. Зі злістю він прогнав людей. А щоб точно ніхто більше не набирав води, привіз перегною і засипав криницю. Люди перестали ходити до джерельця. Минув якийсь час, і чоловіка, який познущався над криницею, спіткали біди. То одне лихо трапиться, то інше. Невдовзі осліп його син. Де тільки батько з ним не бував, щоб повернути зір, – нічого не допомагало. Та якось наснився чоловікові сон, де він почув голос, який наказав: «Відк ... Читати далі »

Народження Сергіївки. Неподалік річки Перевід оселився вільний козак Сергій Коваль, який у цих краях був знаним ковалем. З тих пір село, яке він заснував, почали називати Сергіївкою, а куток, де була його садиба, — Ковалівкою. Досі ще в селі пам’ятають цього козака, адже він був не тільки гарним майстром, а й добрим та мудрим чоловіком – усі йшли до нього за порадою. Кажуть, у Сергія Коваля було п’ятеро синів і всі вони виросли достойними людьми. Цікаво, що найпоширенішим ремеслом у Сергіївці було решітництво. Для доброго врожаю поле потрібно було засівати добірним та якісним зерном, яке очищали на решетах. За легендою, решітники з’явилися в селі дуже давно. Козак Сергій, той, що заснував поселення, виміняв у берегівського поміщика за пару породистих хортів молодого решітника Івана. Обмін цей відбувся 29 лютого, на день святого Касіяна. Тож і дали тому кріпакові прізвище Касьян. Одружився хлопець з місцевою дівчиною, народилося у них шестеро синів і три доньки. Сини разом із батьком ... Читати далі »

До вашої уваги розповідь про її центральне село, яка перекликається з тією, що ми вже чули у подкасті Максима Даниленка. Але це зовсім не тавтологія, а рефрен. Бо чим більше людей береже свою історію, тим краще. Яблуневі сади кохання На мальовничих берегах річки Рудки розкинулося село з поетичною назвою Яблунівка. У травні сільські хати потопають у біло-рожевому яблуневому цвіті. Саме в такий час найчастіше згадуються легенди, які дійшли до нас із сивої давнини. Оскільки давно це діялось, іще у ХVІІ столітті, то народ створив дві різні історії, що стосуються виникнення назви села. Коли козак Іван Жук вирішив звести собі садибу, то припав йому до душі затишний куточок на березі річки. Довколишня природа, ставки, в яких водилася риба, зелені луки з шовковими травами своєю красою переконали Івана, що це якраз те місце, де він може звести дім і оселитися в ньому з красунею-дружиною Ганною, яка була родом із села Кононівки, що на Полтавщині. Іван та ще кілька десятків козаків разом із сім’ ... Читати далі »

У неділю, 2 березня, у світлиці КЗ «Обласний центр народної творчості» Обласний центр народної творчості , підпорядкованого Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА Департамент культури Чернігівської ОДА , ніде було яблуку впасти. Адже сюди знову завітали гості на свято – весну зустрічати, зиму проводжати. Бо сьогодні Прощена неділя – завершальний день Сиропусного тижня, який називають іще Сирною седмицею, Масницею, Запустами, Пущенням, Заговинами, Колодієм, Бабським тижнем. Щороку це свято припадає на різний час, але незмінно відзначається за тиждень до Великого посту. Цього року Масниця тривала з 24 лютого до 2 березня. З цим тижнем пов’язаний цілий цикл святкувань, що поєднує народні традиції та сімейні цінності. А ще Масниця – це смачні частування та веселі забави. Чому саме Масниця? Усе просто: упродовж святкового тижня готували страви з молочних продуктів – масла, сиру, молока – й залюбки всім цим ласували. «Масниця» – це ж від слова «масний» ... Читати далі »

Відомий український шеф-кухар, ресторатор і блогер відвідав Чернігівщину, щоб запозичити кулінарні страви, характерні для нашого регіону. У Корюківці вчився готувати тушковані гурки та сироводну. Гурки (не огірки!) - страва з м'яса, цибулі, моркви і кислих огірків, яка тушкується зі смальцем і спеціями (бажано в печі) годин п'ять. Сироводну теж готують у печі - зі свіжого молока, кисляку та пшона (або рису). Без солі і цукру! Їдять холодною - вчора, сьогодні й завтра. Особливо смакує у спеку. Корюківка вразила кулінарного експерта, який навіть не здогадувався, що "кислі огірки тушкують", а "кисляк запікають" До речі: обом стравам багато років, але гурки досі готують у Корюківці і навколишніх селах, а сироводну - у Прибині, Шишківці, Рудні, Перелюбі тощо.

Відомий український шеф-кухар та ресторатор Євген Клопотенко відвідав Чернігівщину з метою дослідження місцевої гастрономічної спадщини. Під час свого візиту він ознайомився з унікальними стравами регіону, зокрема тими, що включені до Обласного переліку нематеріальної культурної спадщини Чернігівщини. У Ніжині Клопотенко разом із місцевим краєзнавцем Сергієм Зозулею скуштував «Розсольник зі свинячими нирками» та ніжинську ікру з огірків. У селі Сиволож Плисківської громади він спільно з господинями готував кашу «Бабка» за відродженим старовинним рецептом. У Корюківській громаді шеф-кухар навчався приготуванню місцевої страви «Сировадна» та дегустував «Корюківські смажені огірки». Цей візит спрямований на популяризацію та збереження кулінарної спадщини України, підкреслюючи важливість традиційних рецептів у формуванні національної ідентичності.

За часів козацького поселення Седнів отримав свою назву. А спочатку це було давньоруське місто-фортеця Сновськ. Назва походила від річки Снов. Одна з легенд розповідає, що під час нашестя кримських татар у козацькому містечку, яке було в облозі, перебувало населення не лише козацької столиці, а й навколишніх сіл. Ці люди два місяці тримали оборону. Їм допомагала гориста місцевість і кмітливість козаків. Так і не вдалося татарам піднятися на ті гори і вони відступили. Відступаючи, нібито саме татари й назвали тих людей «сиднями» (від слова «сидіти», а в перекладі з татарської мови «сидні» означало «злі» або «хоробрі»). Звідси й теперішня назва – Седнів. Також зазначається, що у ті часи у містечку розвивалися ремесла. Особливо поширені були шкіряне виробництво і млинарство. У 1859 році тут налічувалося 10 шкіряних заводів, один салотопний та один свічковий. Діяло 11 млинів. Розвивалася торгівля. Седнів – містечко з майже тисячолітньою історією, а тому багате на визначні історичні пам’ятк ... Читати далі »

У проєкті «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» з нами знову Яблунівська громада. Ця оповідь – про село Білошапки. Ми дізнаємося і про походження його назви, і ще про дещо… Авторка статті – бібліотекарка Білошапківської бібліотеки КЗ «Центр культури, дозвілля та розвитку» Яблунівської сільської ради Любов Сердюк. Ця розповідь – із книги «Легенди Прилуцького краю». Лілії втраченого кохання Село Білошапки розташоване на річці Перевід за 35 кілометрів від районного центру Прилуки. Річка Перевід здавна була судноплавною. За переказами старих людей, неподалік від села навіть колись затонув корабель із золотом. Щоправда, того корабля так досі і не знайшли, хоча води у Переводі, як і у всіх інших річках, нині значно поменшало. Уперше цей населений пункт згадується 1629 року як козаче поселення Красний Кут. Під час війни зі шведами назва змінилася. За розповідями селян, між селами Білошапки та Березова Рудка був бій. Воєначальники Петра І розставили на кораблях опудала ... Читати далі »

5 березня - день пам'яті Олександра Саєнка - видатного українського художника, митця-декоратора (1899-1985), уродженця Ніжинщини. Ім’я Олександра Саєнка ЮНЕСКО внесла до списку видатних діячів світової культури. "У творчому доробку Олександра Саєнка понад 500 творів монументально-декоративного мистецтва: декоративні панно, килими, гобелени, кераміка, графіка тощо. Але найбільше художник працював у техніці інкрустації соломою, тим самим відродив на професійному рівні давню народну традицію прикрашали речі побуту соломою. До народної мистецької традиції Олександр Саєнко додав високий професіоналізм та надзвичайну майстерність. Саме ця улюблена та оригінальна техніка - інкрустація соломою, яка в народі зветься "викладанка", заклала підвалину для визнання митця як на теренах України, так і поза її межами, зазначають мистецтвознавці.", - Національний музей декоративного мистецтва України. Олександр Саєнко народився 20 серпня 1899 р. в Борзні. У дитячому віці після захворювання на скарлат ... Читати далі »

Є цікава легенда про походження назви села. У далекі часи в цих місцях отримав від гетьмана землю для поселення козак Крутояр. Він побудував дім недалеко від річки Перевід, займався землеробством. Згодом Крутояр розбагатів, найняв слуг, щоб допомагали йому з господарством. Найбільшим скарбом для батька була єдина донька – красуня Галя. Вона була заручена з сином мельника Петром. Хлопець служив у Прилуцькому козацькому полку. Гарною парою були Петро і Галя. Усі з нетерпінням чекали весілля. Єдиний шлях із Яготина на Прилуки завжди був небезпечним, адже в цій глухомані, в ярах і балках, постійно чатували на подорожніх розбійники на чолі зі своїм ватажком на прізвисько Телепень. І треба ж такому статися – розбійникові теж сподобалася Галя! Та так, що він навіть наважився її викрасти. Петро ж, дізнавшись про це, поклявся, що врятує кохану, а злодійським вчинкам покладе край. Годі Телепневі в їхніх краях розгулювати! Під виглядом утікача, що переховується за вбивство, Петро вступив до банд ... Читати далі »

У проєкті «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» з нами знову Яблунівська громада з легендою села Дубовий Гай. Авторка тексту – бібліотекарка Дубовогаївської бібліотеки КЗ «Центр культури, дозвілля та розвитку» Яблунівської сільської ради Світлана Алефіренко. Ця оповідь – із книги «Легенди Прилуцького краю». Золота карета в Панікаровому яру У кожному селі є легенди про скарби, заховані в річках, ярах, балках. Живе така легенда і в селі Дубовий Гай. Було це давно, ще тоді, коли їздили світом баскі коні, запряжені в золоті карети. Почув про золоту карету дубовогаївський пан Панікар від свого дворецького. Розливаючи ароматний чай та розкладаючи трояндове варення у срібний посуд, дворецький знов і знов розповідав панові про випадок, який трапився з його далеким родичем дідом Іваном. Жив Іван на березі невеликого озерця. Сім’ї не мав. Був дід дуже нелюдимий та самотній. Поміж себе люди говорили про Іванове нещасливе кохання, але всієї історії ... Читати далі »

13 березня 2025 року відбулася Zoom-зустріч з директорами та методистами обласних центрів народної творчості України щодо проєкту «Приготування борщу в режимі онлайн». Проєкт було започатковано у 2022 році з метою збереження та популяризації гастрономічної спадщини як елемента нематеріальної культурної спадщини. Він реалізується також у межах виконання розпорядження Міністерства культури та інформаційної політики України. Під час онлайн-зустрічі обговорили деталі та нюанси підготовки до проєкту, зокрема організаційні питання, технічні аспекти та подальші кроки реалізації. Обмінювалися ідеями та досвідом для успішного проведення заходу. Дякуємо всім за співпрацю! Зовсім скоро відбудеться онлайн-трансляція, де ми разом готуватимемо борщ у режимі онлайн. Не пропустіть цю унікальну подію!

У проєкті «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» з нами Ладанська громада. Інформацію надано комунальним закладом «Центр культури, дозвілля та спорту» Ладанської селищної ради (директор – Людмила Одарич). Сьогодні – про село з красивою назвою Голубівка. Голубівка (краєзнавчий нарис) Село Голубівка розташоване на рівнинній місцевості, оточеній зеленими ярами. В одному з них брала свій початок річка Зарукавна. У наш час це невеликий струмок, який наповнює водою один зі ставків. Кругом села, на пагорбах, росте ліс. Поруч – лани золотих пшениць, вусатих ячменів, молочні полотна гречок, золотих соняшників. Перша згадка про село датується 1666 роком. У Вікіпедії як дату заснування вказують 1600 рік. Село входило до складу Прилуцького полку. На цих благодатних землях оселився сотник Михайло Голуб. Від того Голубового роду стали називати село Голубівкою. Сонце заходило за обрій. Повітря з ніжним ароматом квітів заповнювало околицю. Темна ніч приємно наступала, вкриваючи ... Читати далі »

14 березня до Обласного центру народної творчості завітали студентки Пенітенціарної академії України разом із представницею студентського самоврядування Христиною Сергієнко. Майстерклас для гостей провів керівник студії гончарства Микола Тараненко. Спершу пан Микола з м’яким гумором розповів про те, як починався його творчий шлях. А далі – закрутився гончарний круг і почалося народження дива… Як-то кажуть, не святі горщики ліплять. Це роблять люди з працьовитими руками й великим прагненням до створення красивого та корисного. Перший горщичок виготовив сам Микола Володимирович, а далі до захопливої та нової для них справи долучилися дівчата. Перш ніж почати працювати з глиною, її треба добряче вимісити, наче тісто. Але якщо в тісто ми вбиваємо повітря, щоб випічка вийшла пухкою, то з глини, навпаки, вибиваємо, роблячи її еластичною. Отепер можна братися до основної роботи. Найперше і найголовніше – розслабити руки, навчає майстер. Бо руки – це шаблон. Має значення все: правильно сформув ... Читати далі »

14 березня працівники КЗ «Чернігівський обласний центр народної творчості» побували в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана на відкритті виставки «Пісенна кераміка», приуроченої до сторіччя від дня народження заслужених майстрів народної творчості – художника-кераміста Григорія Денисенка та гончаря Івана Бібіка. Крім їхніх мистецьких витворів на виставці представлено також роботи доньки Григорія Денисенка – Лесі Денисенко-Єременко. Органічно доповнюють експозицію рушники, створені майстром українського художнього ткацтва Сергієм Нечипоренком. Розпочався захід з вітального слова директора музею Юрія Ткача. Детальніше про виставку розповіла її кураторка – завідувачка науково-експозиційного відділу Ніна Бібік. Теплими спогадами про Івана Бібіка поді ... Читати далі »

У проєкті «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» з нами знову Ладанська громада. Інформацію надано комунальним закладом «Центр культури, дозвілля та спорту» Ладанської селищної ради (директор – Людмила Одарич). Ця оповідь – про село Івківці. Село Івківці (Ювківці, Івки) розташоване у верхів’ї безіменної притоки річки Тополі (права притока Удаю) на рівнинній місцевості, оточеній ярами. Пагорби деяких із них укриті лісом. У ярах, навколо села, розташований каскад ставків, назви яких пов’язані з іменами та прізвиськами жителів села. Панський – сотворений кріпаками пана Галагана; Центральний – головний, створений на центральній садибі колишнього радгоспу; Гордіїв – від імені Гордія, який жив біля цього ставка; Андріянів – від імені ініціатора спорудження с ... Читати далі »

Садиба родини Лизогубів, містечко Седнів: Наше пташине містечко поповнилось ось таким чудовим будиночком-їдальнею для вивірок і пташок. Дякуємо КЗ "Обласний центр народної творчості" ЧОР, прекрасному майстру - Каменецькому Андрію та директорці центру Надії Заваліній.

Цього разу до вашої уваги розповідь про село Красляни Ладанської громади. Інформацію надано комунальним закладом «Центр культури, дозвілля та спорту» Ладанської селищної ради (директор – Людмила Одарич). Уперше в історичних записах село Красляни згадується в 1085 році. Перші тутешні поселенці були жителями міста Красного. За давніми переказами, після розгрому його половцями вціліло десятеро людей. Красне було розташоване у трьох кілометрах на південь від сучасного села Красляни на Лисій горі, круті схили якої вигідно використовувалися для оборони міста від нападників. Містечко мало дуже вигідне на той час географічне положення. На цій ділянці річка Удай робить крутий поворот у бік селища Варва, огинаючи міста підковою, а з лівого берега впадає річка Лисогір. Через річку, я ... Читати далі »

До проєкту «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» долучилася Ладанська громада. Інформацію надано комунальним закладом «Центр культури, дозвілля та спорту» Ладанської селищної ради (директор – Людмила Одарич). Ця розповідь – про селище Ладан (перша назва – Ладин). Чарівний куточок Прилуччини, назва якого – Ладан, має давню та надзвичайно цікаву історію. Сучасне селище розташоване у східній частині Прилуцького району на правому березі річки Удай. Важко сказати, коли виник Ладан, але з упевненістю можна констатувати, що в часи князювання Володимира Великого вже існувало невеличке село Ладин (така назва зберігатиметься до 30-х років XX століття). Літопис Густинського монастиря чітко вказує, що в X столітті на мальовничій високій горі стояв древній ідол Ла ... Читати далі »

Обласний центр народної творчості за сприяння Департаменту культури Чернігівської ОДА продовжує піклуватися про відновлення ментального здоров’я українських воїнів. Днями на запрошення психологині, координаторки Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» Інна Чистенко ми долучилися до проведення арт-пікніка в одному з реабілітаційних центрів області. Керівники студій ОЦНТ Микола Тараненко (гончарство), Лідія Гончар (лозоплетіння) та Наталія Войстрикова (художня обробка шкіри) разом із директоркою закладу Надією Заваліною протягом двох з половиною годин чаклували над ліпленням горщиків, виготовленням янгола з соломи й патріотичного браслета зі шкіри та навчали робити це ветеранів, які наразі проходять лікування і реабілітацію. Дехто з них устиг зробити по два суве ... Читати далі »