Головна » 2025»Березень»20 » Проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
Проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
13:09
У проєкті «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» з нами знову Яблунівська громада з легендою села Дубовий Гай.
Авторка тексту – бібліотекарка Дубовогаївської бібліотеки КЗ «Центр культури, дозвілля та розвитку» Яблунівської сільської ради Світлана Алефіренко. Ця оповідь – із книги «Легенди Прилуцького краю».
Золота карета в Панікаровому яру
У кожному селі є легенди про скарби, заховані в річках, ярах, балках. Живе така легенда і в селі Дубовий Гай. Було це давно, ще тоді, коли їздили світом баскі коні, запряжені в золоті карети.
Почув про золоту карету дубовогаївський пан Панікар від свого дворецького. Розливаючи ароматний чай та розкладаючи трояндове варення у срібний посуд, дворецький знов і знов розповідав панові про випадок, який трапився з його далеким родичем дідом Іваном.
Жив Іван на березі невеликого озерця. Сім’ї не мав. Був дід дуже нелюдимий та самотній. Поміж себе люди говорили про Іванове нещасливе кохання, але всієї історії ніхто не знав. «І чому Іван такий усамітнений, ні з ким не говорить?» – думали-гадали односельці.
А було ось як. Іще в молоді роки Іванові сподобалася красива, але норовлива та горда пані. Усю душу віддав би він за один прихильний погляд коханої. Іван днями шукав зустрічі з нею, але пані весь час кудись мчала на баских конях, навіть уваги не звертала на закоханого парубка.
На якийсь час ця жінка взагалі зникла з села. Змарнів Іван, став відлюдькуватим, цурався людей. Усе чекав і звідусіль виглядав прекрасну пані, яку так щиро покохав. «Де ж вона? – думав днями і ночами. – Я ж її так люблю!»
Та якось уночі задзвеніли дзвоники, зацокотіли кінські підкови. Іван прокинувся, підбіг до вікна. Повз хату проїздила золота карета, в якій сиділа його кохана. Він вискочив надвір і побіг за нею. Жінка простягнула руки до парубка і, засміявшись, крикнула: «Прощай, Іване! Не судилося нам бути разом!» У ту ж мить щось загуркотіло, земля розступилася і карета провалилася, наче її і не було.
Довго стояв хлопець на тому місці, але сліду, де могла зникнути кохана, не побачив. Так і звікував свій вік дід Іван у самотині, аж поки перед самою смертю не розказав своєму далекому родичеві про скарб, який щез під землею.
Розповідь дворецького запала Панікарові в душу. Йому захотілося відкопати золоту карету. Наступного дня пан розпочав роботу. Дуже вже кортіло йому заволодіти коштовностями. Цілий яр викопав, шукаючи скарб, але так нічого й не знайшов.
Правду чи ні розказав панові дворецький? І чи була та загадкова пані, яку так кохав Іван? Однак пам’ять про себе пан Панікар залишив – це яр, який у Дубовому Гаю найменували на його честь.
Президент України