Головна » 2025»Березень»20 » Проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
Проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
12:54
У проєкті «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» з нами Ладанська громада. Інформацію надано комунальним закладом «Центр культури, дозвілля та спорту» Ладанської селищної ради (директор – Людмила Одарич).
Сьогодні – про село з красивою назвою Голубівка.
Голубівка
(краєзнавчий нарис)
Село Голубівка розташоване на рівнинній місцевості, оточеній зеленими ярами. В одному з них брала свій початок річка Зарукавна. У наш час це невеликий струмок, який наповнює водою один зі ставків. Кругом села, на пагорбах, росте ліс. Поруч – лани золотих пшениць, вусатих ячменів, молочні полотна гречок, золотих соняшників.
Перша згадка про село датується 1666 роком. У Вікіпедії як дату заснування вказують 1600 рік. Село входило до складу Прилуцького полку. На цих благодатних землях оселився сотник Михайло Голуб. Від того Голубового роду стали називати село Голубівкою.
Сонце заходило за обрій. Повітря з ніжним ароматом квітів заповнювало околицю. Темна ніч приємно наступала, вкриваючи прохолодою зморених працею селян. Задоволені результатами, вони повільно прямували до села, де на них чекали сім’ї. Непосидючий Михайлик вибіг на вулицю, виглядаючи своїх рідних. Ці хвилини здавалися безкінечними. Довгі тіні дерев загрозливо насувалися на нього, але йти до хати не хотілося. Нарешті хлопчик побачив гурт людей, що жваво розмовляли між собою. Пізнавши своїх, Михайлик метнувся і побачив батька. Дужі руки підхопили хлопчину й підняли над головою. Щасливо сміючись, він потягнувся до матусі та звично пригорнувся до дідуся. У кімнаті бабуся чекала за накритим столом. Запах щойно спеченого хліба й наваристого борщу приємно манив до себе. Перевдягнувшись, сіли вечеряти. Михайлик з нетерпінням чекав, коли всі підуть відпочивати. Хлопчині обіцяли взяти його спати на сінник, де лежало зелене пахуче сіно. Удень Михайлик декілька разів заскакував туди.
Вийшли на подвір’я. Зоряне небо здалося таким чарівним, що неможливо було ним не замилуватися. Зручно вмостившись, хлопчик попросив розповісти щось цікаве – казку чи легенду, пов’язану з рідним селом.
«Багато назв урочищ, ярів, полів, –розпочав дідусь, – мають давнє походження. Важко розрізнити, чи це правда, чи ні. Так, легенда розкриває назву села.
Колись у давнину тут шуміли трьохсотлітні дуби, осикові хащі дзвеніли листочками, немов срібними монетами, а під розлогими липами було майже темно. У тих лісах водилися дикі кабани, лосі, вовки та інші великі й малі звірі. Було багато птахів: глухарі, качки, гуси та дрібніші пташки, які щебетали, цвірінькали і співали. А десь у приярку несла свої води річка. Саме на цих благодатних землях поселився хутором козак Михайло Голуб. Згодом прибували козаки з Січі та й оселялися тут. Хати будували праворуч і ліворуч від дороги. Ще й сьогодні цю вулицю називають Козаченковою. Бідніші селяни зводили свої оселі на околицях – у балках та ярах, за що й отримали прізвище Ярові. Пізніше цей край прозвали Горбанівкою, а село від того Голубового роду стали називати Голубівкою.
Не менш цікава історія нашого роду. Овдієнки здавна жили в Голубівці. Прадіди їхні були козаками. Добротні господарства, доглянуті ниви, вітряки підкреслювали матеріальний добробут.
Цікаве походження багатьох сільських прізвищ. За правління Катерини II неблагонадійних етапом гнали й поселяли в Сибіру, на березі річки Лени. Коли закінчувався термін заслання, вони мали дозвіл поселятися в губерніях Малоросії. Декілька сімей перебралося до Прилук, а звідти – в Голубівку. Їх почали звати Ленці.
Хвилююча легенда про яр, у якому дівка співала. Колись жили у нас чоловік та жінка, і мали вони дочку. Сім’я козака жила дружно й заможно. Їхня улюблениця росла чарівною та працьовитою. Встигала допомагати матері, вміло прала й шила. Мала особливий талант – гарно співала. На вечорницях дивувала односельців піснями та своїми доробками. Одного разу познайомилася та дівчина з красивим парубком. Дружба переросла у міцне кохання. Як не суперечили батьки (хлопець був із хорошої сім’ї, але кріпак), усе ж не могли розірвати їхніх стосунків. Усе йшло до весілля. Перша біда боляче вдарила по молодятах і круто повернула їхнє життя. Хлопця звинуватили в організації бунту й забрали в солдати. У той час у царській армії служили по 25 років. Війни та нелюдські умови робили перебування у війську нестерпним, нечасто рекрути поверталися додому. Залишившись без коханого, наречена не змогла забути його. Часто можна було побачити в яру дівчину, що співала сумні пісні. Одного дня вона зникла. Убиті горем батьки не знайшли слідів перебування дочки й залишилися доживати вік самотніми. Через деякий час, пізно вночі, односельці бачили в яру дівку, яка, сидячи на камені, тужливо співала. Після цього до яру ніхто не наважувався заходити. У роки селянських заколотів саме в цьому яру збиралися бунтівники-відчайдухи».
Останні слова Михайло почув, засинаючи. Снилися йому козак Голуб на вороному коні, козачка з її нещасливим коханням та дідусь, який розповідав про ці події.
Президент України