Головна » 2025»Березень»20 » Проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
Проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
12:22
До проєкту «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» долучилася Ладанська громада. Інформацію надано комунальним закладом «Центр культури, дозвілля та спорту» Ладанської селищної ради (директор – Людмила Одарич).
Ця розповідь – про селище Ладан (перша назва – Ладин).
Чарівний куточок Прилуччини, назва якого – Ладан, має давню та надзвичайно цікаву історію. Сучасне селище розташоване у східній частині Прилуцького району на правому березі річки Удай.
Важко сказати, коли виник Ладан, але з упевненістю можна констатувати, що в часи князювання Володимира Великого вже існувало невеличке село Ладин (така назва зберігатиметься до 30-х років XX століття).
Літопис Густинського монастиря чітко вказує, що в X столітті на мальовничій високій горі стояв древній ідол Лади – язичницької богині кохання, добробуту, краси, якій поклонялися перші ладинчани. Статуя цієї богині зображувалася зі світлими, сонячними кучерями, обов’язково з дитиною, в руці Лада мала тримати яблуко. Ця богиня вважалася покровителькою жінок. За традицією, з 25 травня до 25 червня ладинчани вшановували своє божество.
Зміна офіційної релігії призвела до зміни всього побуту в Ладині. Древнього ідола скинули в річку Ладинку, яка протікала попід горою. Наші предки з уст в уста передавали легенду про цю сумну історію.
«Хатини повростали в землю, вкрилися мохом, дивилися на світ кривими, невидющими більмами вікон. Вечорами, коли заходило сонце, старі діди розповідали онукам, як жив на Гуляй-горі бог Ладош. Навколо нього – ліс, сосна і ялина, аж дух над землею ходить... При князі Володимирі, як звергали ідолів, то й Ладоша звергли з Гуляй-гори у річку Ладинку. Була вона щедра та глибока, яром текла... до річки Удаю допливала. Бог Ладош і поплив в Удай, а Ладинка з того часу й висохла. Ох ти горе наше тяжке, горе та й годі!» – переповідали легенду ладанські старожили навесні-влітку 1933 року письменникові Івану Микитенку, який згодом використав її, дещо змінивши власні назви (Ладош замість Лади), у славнозвісному романі «Ранок».
Так чи інакше, а поблизу цього місця збудували спочатку невеличку церкву Покрови Пресвятої Богородиці, пізніше – невеликий скит, який згодом став Ладинським Підгірським Свято-Покровським монастирем і почав відігравати одну з найважливіших ролей у соціально-економічних та релігійних процесах нашого краю.
Легенда гласить, що на початку XVII століття, в епоху відродження духовного та релігійного життя в Україні, монах Межигірського Київського монастиря Іосаф та його учні Євтимій і Геннадій, отримавши благословення ігумена Атанасія, вирушили «у краї східні задніпровські, до держави добротного князя Михайла Корибута-Вишневецького».
Обходили вони землі вздовж Удаю і зупинилися поблизу Прилук. Цей край сподобався монахам. За підтримки Михайла та Раїни Вишневецьких в урочищі Густиня було започатковано Густинський Свято-Троїцький монастир. Іосаф залишився тут, а його учні помандрували далі за течією Удаю… Місце, де річка Ладинка впадає в Удай, видалося їм напрочуд затишним і гарним. Євтимій та Геннадій знову звернулися до родини Вишневецьких з проханням створити невеличкий скит. Так з’явився ще один задніпровський монастир у маленькому непримітному селі Ладині.
Після цього Геннадій помандрував у бік села Полонки, зупинився біля глибокого яру, з якого витікала маленька річка Сокілка і впадала в Удай. Тут, серед темних лісових нетрів, він викопав глибоку печеру й залишився в ній на все життя. Старовинна печера, яка є незаперечною пам’яткою початку XVII століття, збереглася до наших днів.
Президент України