Головна » 2024»Листопад»15 » Онлайн-проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
Онлайн-проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
11:30
Є в Березнянській громаді село Бігач. Ця розповідь – саме про нього. Адже онлайн-проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» триває… Короткої дороги з Чернігова до Бігача нема, хоча навпростець від обласного центру до села – якихось 20 кілометрів. Асфальтований шлях пролягає через Березну й додатково «накручує» понад 30 кілометрів. Утім, місцеві знають, як зекономити бензин, і за сприятливої погоди їздять ґрунтовою дорогою через Седнів, де через Снов прокладено дерев’яний місток. Цим місточком користуються й седнівці, які вибираються по гриби у бігацькі ліси. Із Седневом Бігач пов’язаний також історично і навіть, можна сказати, кревно. Тому що заснували село седнівці, яким удалося втекти від кримських татар під час облоги Сновська (так тоді називався Седнів) наприкінці XV сторіччя. Ці відчайдухи зробили під муром підкоп, обійшли татар, поселилися за річкою і їх прозвали бігачами . Наприкінці XVІІ століття село було передане у володіння полковому осавулу Івану Самойловичу – майбутньому гетьманові. У 1708 році власником Бігача став відомий військовий і політичний діяч тогочасної України Яків Лизогуб. Пізніше маєток переходить до його родича – князя Миколи Кейкуатова (грузина за походженням). Сам рід походив із ногайських татар. Поручик Микола Кейкуатов (1806 – 1847) відрізнявся деспотизмом і довів двох перших дружин до смерті, а його третя жінка, Катерина Федорівна, відома за портретом, написаним Тарасом Шевченком 4 квітня 1847 року (перед самим арештом поета). Як вважають дослідники творчості Кобзаря, саме Катерина Кейкуатова стала героїнею створеної ним у засланні повісті «Княгиня». Крім того збереглися два малюнки олівцем, на яких зображено дітей Миколи Івановича. Опинившись в Орській фортеці, Тарас Шевченко згадував про Бігач у листах до Лизогуба. Останнім із князівської династії Бігачем володів Михайло Кейкуатов. Але коли наблизилися революційні хмари й розпочалися селянські заворушення, князь із сім’єю виїхав до Франції. Разом із ним покинула село і молода кухарка Ганна Сікач. У Бігачі й донині живуть її родичі, які, на жаль, нічого не знають про подальшу долю жінки. Іще з давнини бігачани передавали з покоління в покоління легенду про те, що нібито в урочищі Мокричі сільський пан, виїжджаючи за кордон, закопав золоту карету. Який саме пан – забулося. Також відомо, що управителем економії був німець Івальтман. Під час революційних подій 1905 року маєток у Бігачі був зруйнований. Під час судового процесу над учасниками панського погрому у маєтку був присутній письменник Михайло Коцюбинський. Вирок до цього часу зберігається в музеї-заповіднику М. М. Коцюбинського. Повертаючись до теми про золоту карету: знаходилися місцеві ентузіасти, які перекопали ледь не все урочище, але нічого не знайшли. У роки Другої світової війни, коли німці вступили в Бігач, їм теж стало відомо про ту карету. Вони й міношукачами користувалися, прагнучи знайти золото, і підривали урочище, а результату – нуль. Уже в 60-х роках минулого століття у Мокричах з’явилися торф’яні та піщані кар’єри. Мабуть, були надії на виявлення золотої карети. Але все марно… Приваблює увагу туристів кам’яна Троїцька церква, побудована в Бігачі 1831 року у стилі класицизму (так званий ампір). Для цього стилю характерним було звернення до мистецьких традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, Церква сполучалася відкритою галереєю з дзвіницею, яка не збереглася. Можливо, саме тут молився і сповідувався Тарас Шевченко. За часів радянської влади церква використовувалась як склад, де зберігали мінеральні добрива. Нині перебуває в аварійному стані.
Президент України