Головна » 2024»Листопад»15 » Онлайн-проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
Онлайн-проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини»
11:56
До онлайн-проєкту «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» долучилася Добрянська громада. Цю інформацію зібрано працівниками Новояриловицького сільського клубу та Новояриловицької сільської бібліотеки. Неважко здогадатися, що на нас чекає розповідь про походження назви села Нові Яриловичі. Вважається, що виникла вона від імені східнослов’янського божества Ярила, символ якого пов’язаний з весною, пробудженням природи, родючістю, сексуальною потужністю. Назва села вказує на його древнє походження, проте це більше стосується Старих Яриловичів, які розташовані за три кілометри на північний захід від Нових Яриловичів, що були засновані вихідцями з цієї «мікрометрополії». Історичні відомості На річці Немильні були дві папірні, або ж «бумажні заводи». Папірні являли собою споруди, подібні до водяних млинів, тому будували їх біля річок, що давали силову енергію, в лісових місцевостях, щоб мати досить палива. Сировиною для виготовлення паперу було ганчір’я, яке збирали в навколишніх селах. На папірні його сортували за кольором, рівнем забруднення, якістю волокна. Дерли те ганчір’я залізними гаками, вибивали з нього пилюку, довго варили в чанах. Виварене ганчір’я полоскали і товкли у ступах. Подрібнену масу заливали водою та виливали у низенькі дерев’яні форми, що відповідали потрібному формату паперу. Для отримання на ньому водяних знаків клали на дно форми візерунки із дроту. Опісля форми струшували, допоки з них не стікала вода, а на дні залишався вологий аркуш. Його клали між двома шматками сукна. Кілька таких аркушів із сукном прасували, щоб остаточно витиснути воду. Далі аркуші розкладали на дошках для сушіння. Висушені аркуші проклеювали желатином, щоб на них не розпливалося при писанні чорнило. Нарешті папір знову прасували і глянцювали на широкому кувадлі молотом. Процес виготовлення паперу був тривалим, трудомістким та примітивним, як на наш час. І все ж підраховано, що за восьмигодинний робочий день кілька досвідчених папірників могли виготовити 1500 аркушів, або 25 кг продукції, що мала попит. Папірні припинили існування на початку ХІХ століття, оскільки їхню продукцію витіснив з ринку папір машинного виробництва – якісніший та дешевший. У лютому 1651 року польсько-литовські магнати розпочали черговий похід на українські землі. Для організації відсічі ворожим військам за наказом Богдана Хмельницького на кордоні з Білоруссю були розташовані Чернігівський і Ніжинський полки (загалом 15 тисяч козаків) під командуванням одного з героїв визвольної боротьби – чернігівського полковника Мартина Небаби. Імовірно, що якісь козацькі частини стояли і на території села, а його жителі влилися до війська Небаби. Улітку 1651 року в запеклому бою на річці Сож (ближче до Лоєва) козаки зазнали поразки. Значні повинності на мешканців села були накладені під час будівництва дороги Гомель–Чернігів, коли імператриця Катерина подорожувала на південь. У 1866 році в Нових Яриловичах було 132 двори й 890 жителів, діяло сільське училище при дерев’яній Успенській церкві. У 1897-му налічувалося вже 313 дворів і 1611 жителів. На той час у селі працювали земська школа, бібліотека. Мешканці Нових Яриловичів були здебільшого казенними, лише частина – козаки. У селі нараховувалося 25 дворів євреїв. Жили вони переважно вздовж шосе Чернігів–Гомель. Мали свої крамниці, торгували. Є відомості, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття в Нових Яриловичах відбувалося по три ярмарки на рік. У 1906 році силами земства було побудоване нове приміщення школи, яке збереглося і донині. А далі – тепла розповідь-спогад, імені автора чи авторки якої, на жаль, не вказано. Але ми все одно дякуємо і тому, хто пригадав, і тому, хто записав. «Є легенда, яку мені розказувала бабуся, про виникнення Новояриловицького джерельця. А вона її почула від своєї бабусі. Колись давним-давно на цьому місці стояв великий храм. Чи то люди прогнівили Бога, чи ще за які провини їхніх предків, але храм провалився під землю, а на його місці забило джерело. Що характерно, влітку вода в ньому прохолодна, а взимку зовсім не замерзає. Здається, такий маленький струмочок сильніший за сніги й морози. А ще ця вода має цілющі властивості. Старожили кажуть, що вона знімає втому і додає сили. Тому можна бачити, як з глечиками й банками прямують люди до цього чудодійного джерельця, сподіваючись позбутися різних недуг. Десь до 30-х років біля джерела стояв хрест, бо люди вважали це місце святим. І не проходив ніхто, не перехрестившись. А потім усе було зруйноване й занедбане. З усіх сил пручалося джерельце і все-таки перебивало дорогу до річки. Лише у 90-ті роки завдяки турботам Чернігівської організації з охорони природи відкрилося ніби друге дихання кринички. Ентузіасти зробили капличку: обгородили, поставили хрест. Чернігівський єпископ освятив це місце. Тепер уже слава про незвичайне джерельце розійшлася по всій області. Ми дбаємо про те, щоб не замулилося це чудо природи на радість людям. І щоб наступні покоління теж свято зберігали цю чудову пам’ятку. Нехай байдужість до всього прекрасного ніколи не замулює людські душі!
Президент України