У межах онлайн-проєкту «Що для мене Чернігівщина» нам надійшов дуже цікавий лист. Уже було про мальовничу природу, відомих людей, пісню, поезію тощо… Ось вам іще одна відповідь на запитання. Чернігівщина – це неповторні діалекти. Що не куточок – то свій говорочок, що не сільце – то красне слівце…
Отже, до вашої уваги – оповідь поета, перекладача, вихідця із Кладьківки Михайла Литвинця «Поліський говір придесенської Кладьківки». Наразі Михайло Іванович проживає у Києві. Записав краєзнавець із Кладьківки Анатолій Чумаченко (рік запису – 2025).
Щиро дякуємо вам, шановні Михайле Івановичу та Анатолію Андрійовичу, за цей направду безцінний допис, у якому збережено частинку мовного розмаїття вашого рідного села – маленької, але такої затишної краплиночки на мапі нашого рідного Придесення!
Поліський говір придесенської Кладьківки
Село Кладьківка, що в самому центрі Чернігівщини, розташоване на лівому березі Десни і межує зі сходу на південь із селами Воловиця, Дуболугівка (колишні Британи), Дрімайлівка й Хибалівка. Кладьківка поєднана з ними своєрідним поліським говором, що має і деякі власні особливості. Говір Кладьківки, як і весь поліський, невіддільний від основного лексичного фонду української мови й підтверджує її віковічність та історичні зв’язки з іншими народами й культурами. Іноді одне слово може підтвердити цю тезу, як-от кладьківський льос, адже воно й білоруське лес, польське los і шведське lott.
У кладьківському говорі єсть немало слів, що не зафіксовані у «Словарі» Бориса Грінченка, в одинадцятитомному «Словнику української мови», обмаль їх і у «Словнику поліських говорів» Панаса Лисенка. Такі слова незрідка перекликаються з білоруськими: вишки – вышкі, суточки – сутачкі, трусь – трусь, двері – дзверы, знаходити – знаходзіць, дак – дык. Наявні також і суто місцеві знахідки, які аж просяться в літературну мову. Приміром, згаданий одинадцятитомник подає кальку з російської заділ, одначе слово заділати (російською заделать) навряд чи припустиме в нашій мові. Тут аж проситься народний відповідник заначка. Або ще й таке. В українській мові нема слівця клюв, проте похідне від нього клювати давно прижилося у вислові «риба клює». Ні, ще раз ні! Риба не має дзьоба, тому й не клює, а сіпає, як мовляють кладьківські вудкарі. Отже, виникає ще п’яте значення слова сіпати до чотирьох зареєстрованих у «Словнику української мови» (К., 1978, том 9, с. 228).
Принагідно до двох загальновідомих синонімів борозна і розора слід би додати ще й третій, поетичний і незвичайний, що його зродила нелегка праця орача, – розплуга.
Цікавий і діалектизм мигдан, тобто бузок. Він і досі звичний у навколишніх селах, на станції Вересоч, у колишньому райцентрі Куликівка і в місті Ніжині. Очевидно він тюркського походження, як і майдан.
Поліський говір славної Кладьківки незмірно багатий на локалізми, які відлунюють від крутих берегів Десни й від зеленої стіни Малого лісу. Серед них назви кутків і вулиць, урочищ, долин та озер і все, з чим пов’язана людська доля. Такі та інші маловідомі чи забуті слова складають цей короткий словничок, який хоч трохи являє своєрідність поліського говору бодай малої частини середнього Подесення.
1. Балазувати – знічев’я перекладати і м’яти рибу.
2. Безкишкий – людина із запалим животом.
3. Блистовець – мешканець задесенського села, де живуть білоруси.
4. Брохатись – бовтати воду у прибережному зіллі, заганяючи рибу в кобошу.
5. Вишмальований – витертий до блиску.
6. Вишки – горище у хліві, на яке складають сіно.
7. Вудкар – вудильник.
8. Вудкова риба – наловлена вудкою.
9. Вудкувати – вудити рибу.
10. Гавкало – чоловік, який накидається на когось із лайкою.
11. Гіляра – вузький човен із дощок.
12. Дак – так.
13. Деснянський – прикметник, який вживається до всього, пов’язаного з Десною.
14. Дзюлити – дзижчати.
15. Дригайло – той, хто при розмові дриґає ногою.
16. Дриставка – сильний пронос.
17. Дубинівець – той, хто проживає на кутку Дубинівка.
18. Заброхать – замочити й забруднити штани.
19. Загалійовець – житель західної окраїни Кладьківки, де в минулому селилися козаки.
20. Задесенець – той, хто живе за Десною.
21. Задесенка – жінка чи дівчина із-за Десни.
22. Закандзюбитись – забагнутися, наверзтися.
23. Заначка – заділ.
24. Заріч – затока.
25. Зблезку – зблезку піти, тобто світ за очі.
26. Зблизу – тобто зблизька.
27. Зверганити – вчинити чи звершити щось незвичайне.
28. Здихляк – змарніла, виснажена голодом людина.
29. Здовійни – з довоєнного часу.
30. Зучитись – вивчитись.
31. Кіпка – дучка в бічній стороні печі.
32. Кобоша – рибальське конусоподібне знаряддя з лозяним остовом, обтягнуте сіткою.
33. Ковбик – тваринний шлунок, ковбаса, спечена в ньому.
34. Ковлях – засохлий шматок коров’ячого посліду.
35. Колодянка – назва озера.
36. Комарівець – житель колишнього райцентру, яким була Комарівка до 1959 року.
37. Кошелівець – житель села В. Кошелівка, що розташоване південніше від Кладьківки.
38. Критник – покрівельник.
39. Куликівець – житель селища міського типу Куликівка, райцентру.
40. Купака – купальник.
41. Криси – борти човна, гіляри, баркаса.
42. Либитися – глузливо посміхатися.
43. Ловінки – дитяча гра.
44. Лозянка – місцевий словотвір. Так у Кладьківці називають метких і звабливих дівчат, які виросли на Старій Пристані, де багато лози.
45. Льос – жеребок, доля.
46. Мердега – міцний тютюн.
47. Мигдан – бузок.
48. Морокудитись – морочитись.
49. Москалики – маленькі червонясті жучки.
50. Москаль – пекучий часник із крупними зубками.
51. Навзамашки – плавати, піднявши голову і безладно махаючи руками.
52. Наблотикатись – набити на чомусь руку.
53. Несклеса – незугарний.
54. Ніт – ні.
55. Носір – носар.
56. Обробитися – обкалятися (дитина обробилася).
57. Одноребрівка – кладьківський словотвір на означення кутка і вулиці, на якій хати стоять на одній стороні.
58. Пеник – пеньок.
59. Пересобачити – переробити на свій лад, переінакшити, як заманеться.
60. Підбіжки – підбігцем.
61. Підгавкувати – підтримувати когось у розмові.
62. Пішодрала – іти кудись босоніж.
63. Під’ялдикувати – під’юджувати.
64. Погуляти – злучитися. Корова погуляла, будемо з молоком.
65. По-жаб’ячи (плавати) – невміло.
66. Пожарня – приміщення пожежної частини.
67. Попісочник – пічкур.
68. Придесення – край обабіч Десни.
69. Пристанець – той, що проживає на Старій чи Новій Пристані.
70. Профільовка – рівна й утрамбована дорога, насипана землею з викопаних уздовж неї довгих бічних канавок, у які під негоду збігала вода. Робилася на початку війни (1941) як стратегічна.
71. Похатник – той, хто любить без мети й запрошення тинятися по чужих хатах.
72. Похатниця – та, що блукає по чужих хатах.
73. Рапуз – довгий і гострий пазур.
74. Реготно – смішно.
75. Розвезлий – розмоклий. Шлях після дощу.
76. Розплуга – борозна.
77. Ряди – вулиця у Кладьківці на південь від Панського саду й Малого лісу, де поміщики поселяли куплених кріпаків.
78. Сажалка – невелика штучна водойма для риби. Буває і велика, як от Панська сажалка у Кладьківці, викопана у Малому лісі ще кріпаками.
79. Сибіляти – витягати раз за разом вудкою з води спійману рибу.
80. Синійка – формочка для випікання хліба.
81. Сіпати – клювати (про рибу).
82. Собачка – приплюснуте шкіряне кільце біля пряжки, в яке втягується кінчик поясного ременя.
83. Спогодя – пізніше.
84. Стягайлівка – куток у Кладьківці, де хати стоять на віддалі одна від одної, немов стягаються докупи.
85. Суточки – вузький прохід між стінами двох хатин.
86. Сьорбавка – юшка, здебільшого пісна.
87. Топтуха – товчена й заправлена молоком картопля, кладьківське пюре.
88. Трам – сволок.
89. Учвурити – встругнути якусь штуку.
90. Хавкати – позіхати.
91. Хитряк – хитрун.
92. Хибалівець – житель села Хибалівка.
93. Цмулик – той, хто жадібно і ненаситно дудлить спиртне.
94. Чамолудний – дивакуватий.
95. Чернігівець – житель міста Чернігова.
96. Чижівець – той, хто живе на кутку Чижівка.
97. Шанька – пастуша торба.
98. Шкелювати – насміхатися, глузувати.
99. Шпуга – залізний прогонич у віконницях.
100. Шутяка – жартівник.
Президент України