 До онлайн-проєкту «Народні традиції на Зелені свята» долучився КЗ «Центр культури та дозвілля Сухополов’янської сільської ради» з розповіддю про звичаї та обряди святкування Зеленої неділі в селі Рудівка. Інформацію надала завідувачка Рудівського сільського клубу Алла Бабич.
«День Святої Трійці, або Зелена неділя – одне з найголовніших християнських свят. Свою назву воно отримало на честь сходження Святого Духа на апостолів, яке їм обіцяв Ісус Христос перед своїм Вознесінням на небеса. Таким чином це свято означає появу людям Всевишнього у вигляді Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа (Свята Трійця). Давніша назва – Зелені свята, Зелена неділя.
Як же відзначали колись Зелені свята?
Наші предки пов’язували з Трійцею живу силу природи, тому щедро оздоблювали своє житло травами й гілками дерев.
Пригадую, моя бабуся Марія Прокопівна Брижан, жителька села Тарасівка Прилуцького району, перед Зеленою неділею, в суботу, змазувала глиною підлогу, а потім притрушувала її травою. На порозі клали полин, щоб уберегти дім від зла. На підвіконні розкладали любисток, м’яту, мелісу, пижму. Зірвані в цей день трави вважалися цілющими, тому потім з м’ятою заварювали чай, а з любистком купали дівчаток-немовлят, приказуючи: «Щоб хлопці любили».
У хаті, над образами, вішали липу, щоб гроші липли, та дуба, щоб здорові були і сильні як дуб. На воротах вішали осикове гілля, щоб відьми не заходили. Підлогу устеляли свіжоскошеною травою, осокою чи лепехою.
На стіл бабуся ставила глечик з жасмином і піонами. Цей запах свіжозмазаної глиною долівки й жасмину досі стоїть переді мною.
У цей день були такі перестороги: бабуся забороняла мені заглядати в колодязь, щоб водяний не затягнув, застерігала ходити до водойми, бо русалки нібито виходять на берег і можуть забрати, злякати чи залоскотати.
Тато, пригадую, не дуже любив це свято, бо мав трьох доньок, а в селі цього дня за давніми звичаями парубки викрадали ворота, хвірточки чи лавочки в тих дворах, де є дівчата незаміжні.
Потім звісно, за могорич віддавали. Розпивали могорич, співали пісень, улаштовували гуляння.
Часи змінюються, однак традиція прикрашати оселю зеленню, клечанням і травами й досі існує в нашому селі Рудівка. І я донині у Клечану суботу рву любисток, розкладаю на підвіконні та вішаю гілочки липи й дуба на своєму обійсті. А ще сію огірки, щоб до осені зелені були».
З теплих споминів народилося натхнення, і пані Алла написала вірша.
Ось і свято Трійці вже настало,
Але спогади чомусь сумні.
У цей день ми клечання ламали
І любисток клали на вікні.
Підлога була вслана осокою
Чи просто рястом, споришем,
Жасмином пахло і травою,
А вечором святим – борщем.
На ранок батько наш проснувся,
На ґанок вийшов – оба-на!
Воріт і хвірточки немає,
Місцева вкрала їх шпана.
Були по селах наших звички,
Що хлопці наші, парубки
У сім’ях, де були дівчата,
Ворота крали й лавочки.
А потім вечором збирались.
За могорич, мо віддадуть???
Ще довго-довго сперечались,
Було далеко всіх їх чуть.
Далі – пісні, гармошка грала,
Хлопчачий регіт, дівочий писк…
Ніби русалка їх залоскотала.
То сміх, то спів, то парубочий свист.
Тепер в селі літає тільки мошка
Й кусає ненажерливий комар.
І вже не чути у селі гармошки,
Не стрінеш ні русалок, ні примар.
|
Президент України