У проєкті «Народні традиції на Зелені свята» бере участь село Вишеньки Коропської ТГ. Записано зі слів Лідії Мельник, 1955 року народження. Про ці традиції розповіла Лідії Миколаївні її бабуся Марфа Гаврилівна, 1908 року народження. «Святкувати починали в суботу ввечері. На вигін сходилися жінки та чоловіки, дівчата й парубки. Чоловіки майстрували великі довгі столи та лавки, а жінки, позносивши різних страв, накривали на стіл, співали українських народних пісень. Парубки вирубували вербову гілку, а дівчата прикрашали її, або, як казали, «рядили Вербу». Палили вогнище і на ньому в казані фарбували курячі яйця в жовтий (обов’язково!) колір. Для цього завчасно робили відвар із кори дерева… Потім усі вечеряли, співали, розважалися. Ряджена верба стояла на вигоні аж до понеділка. У понеділок хлопці та дівчата брали цю вербу й ходили по хатах зі словами: «Водимо Куста од двора до двора. Зичимо вам щастя на многії літа». Господарю дарували жовте варене яйце (з тих, що фарбувалися в суботу вечором) як символ родючості хліба. Господар мав вилити під принесену вербу ківш води (щоб було достатньо дощів), а хлопцям і дівчатам дарували смаколики. Так обходили кожен двір свого кутка. На селі кутків було декілька, це могла бути й одна вулиця, і декілька. Того дня вся молодь села збиралася на одному з вигонів, спалювали свої верби, їли смаколики, співали, розважалися до ранку. Святкували так до 1932 року, а потім був голодомор і після нього вже не було такого дійства. Все вже позабували, на жаль! Я особисто не пам’ятаю такої традиції! Ще дивилися за клечанням: якщо залишилося сухе і зелене, то сіно зберемо сухим, а якщо сухе й пожовкло, то сіно пропаде, тобто дощ намочить».
|