| Почувши слово «семінар», більшість із нас уявляє офіційний захід, суворих спікерів, серйозні доповіді… Але семінар-практикум «Таємниці народної іграшки. Лялька-мотанка», організований та проведений КЗ «Обласний центр народної творчості» ЧОР за підтримки Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА, був зовсім не таким.
Сонячного дня 21 березня до ОЦНТ завітали представники громад Чернігівщини. І потрапили в гостинну затишну атмосферу на захопливий урок народознавства. Та ще й із розмаїттям практичної роботи.
Відкрила захід і звернулася до присутніх з вітальним словом провідний методист з виставкової діяльності та розвитку народних ремесел і художніх промислів Маріанна Ваценко. Пані Маріанна коротко розповіла гостям про основні напрями діяльності центру творчості, акцентувала на волонтерській діяльності працівників закладу, підтримці військових та їхніх рідних, виїзних майстеркласах, а після цього плавно перейшла до теми заходу.
Цяцька, цяцянка, виграшка, забавка… Так називають у народі ляльку. Але лялька-мотанка – то трішки інше…
«Мотанка. Історії та традиції українського оберега». Так назвала свою лекцію (ой, ні – цікавезну пізнавальну розповідь) керівниця студії народної ляльки і образотворчого мистецтва, лауреатка стипендії для творчої молоді 2025 року Аліна Каплюк. Пані Аліна почала спілкування з вірша про мотанку, і це просто чудово, адже захід відбувся саме у Всесвітній день поезії.
Далі ми дізналися, що перші мотанки – це були вузликові ляльки, а найдавнішу мотанку знайшли саме на Чернігівщині. Цих ляльок виготовляли з трави, ниток, були також елементи дерева і тканини. А коли люди навчилися вирощувати льон, це мистецтво стало дуже популярним. На жаль, потім воно було незаслужено призабуте, а нині активно відроджується.
Мотанка – це іграшка та оберіг. Є ігрові лялечки, завдяки яким у дівчаток формуються навички материнства, ритуальні (як, наприклад, Марена, Коляда, Веснянка), а також обережні (десятиручка – для господинь, травниця – для спокою, гарного сну, нерозлучники – для молодят, берегиня – для добробуту в оселі, подорожниця – на щасливу дорогу…). А перша лялечка, яку кладуть у колиску немовляті, зветься пеленашкою. У давнину в неї ще й хлібчик загортали і давали дитинці, щоб вона, наситившись, солоденько спатуняла.
Пані Аліна розповіла про те, з яким настроєм потрібно братися до створення мотанок, у які періоди це краще робити (бо іноді має значення і пора року, і фаза місяця), що символізують кольори, які використовуємо в роботі, якими травами наповнюють мотанки-травниці і для чого саме кожне те цілюще зілля. До речі, траву для таких лялечок у жодному разі не можна виривати з корінням, щоб не перервати зв’язок із землею. Лише обережно зривати або зрізати гілочки.
Мотанка – це родинний скарб, який передавався від матері – доньці, а від доньки – її дітям. Основа обличчя ляльки-мотанки – хрест (солярний символ, Сонце). Голову робимо по спіралі (символ безкінечності). По максимуму працюємо лише руками (використання голки в ідеалі припустиме тільки при пошитті вбрання для ляльки).
Пізнавальну естафету було передано майстрині народної творчості, членкині Спілки жінок Чернігівщини Ларисі Ганненко, яка розповіла про первісні мотанки з природного матеріалу й секрети їх створення. Це ляльки періоду трипільської культури. Вони неяскраві, бо в той час виготовлення кольорових тканин було дуже дорогим задоволенням, але напрочуд енергетичні.
Саме такі мотанки-берегині створює Лариса Іванівна, використовуючи при цьому тільки натуральні матеріали. Одяг – із мішковини, конопляної тканини, домотканого полотна, тулуб – із сухої трави. Назбирати потрібної сировини наразі проблемно, бо в ліси й поля ходити небезпечно (дається взнаки війна). Але майстрині поталанило придбати… кілька щіточок для побілки. Вони і стали чудовою основою для ляльок.
«Не ріжте рушників, щоб пошити вбрання для мотанок. Від таких дій добра не буде», – застерігає майстриня. І має цілковиту рацію, бо рушник – то спадщина наших мам, бабусь, прабабусь, яку треба плекати й берегти, а не нівечити.
«Чернігів – місто свят», – каже майстриня. І зичить працівникам ОЦНТ «створити те, чого ще нема». А ми щиро дякуємо за таке чудове побажання і зичимо: «Навзаєм, пані Ларисо!»
Членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреатка премії ім. М. Коцюбинського, народна майстриня Тетяна Стадниченко завітала до центру творчості зі своїми ангеликами. Ці лялечки – для діток, у машину, але найбільше – для наших військових. Малесенькі ангелики-брошечки – від пристріту. Але в центрі уваги, враховуючи тему заходу, опинилася лялька-зерновушка – оберіг дому на достаток і добробут.
Робили таких ляльок восени. У невеличкі мішечки насипали найкраще зерно. Переважно створювали ляльок-дівчаток. Пізніше стали робити і хлопчиків (таку ляльку називали «богач»). Зерновушку зберігали в оселі до весни, а тоді висипали вміст мішечка у великий мішок із зерном, яке збиралися сіяти. Вірили, що це – на щедрий урожай. Мішечки прали і зберігали, щоб восени знову наповнити відбірним зерном. І так – з року в рік.
Збагатившись новими знаннями, учасники заходу поділилися на групи й розійшлися по творчих майстернях. Разом з Аліною Каплюк усі охочі створили травницю. Якщо точніше – м’ятницю. Свіжий аромат м’яти заполонив усе приміщення, і це був неповторний релакс! А яке вбрання придумав кожен для своєї лялечки – святкове, яскраве, казкове!.. Таку красунечку, виготовлену власноруч, ніжно тримав на руках і Олексій Радченко – єдиний представник сильної статі серед усіх, хто завітав на семінар.
Членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, керівниця студії ОЦНТ (художні вироби із лози, соломки, рогози) Лідія Гончар навчала наших гостей робити янголиків із соломи. Майстерня пані Лідії теж була наповнена чудовим ароматом і гарним настроєм.
Лариса Ганненко запропонувала зануритися у прадавню атмосферу Трипілля і навчитися робити берегинь – точнісінько таких, як у ті часи. А разом із керівницею студії ткацтва Антоніною Пустовойт ми робили патріотичні ляльки-обереги з ниток. Виявляється, що ниточки – теплі і затишні. А може, то від позитивної енергії, яку кожен вкладав у свій виріб? До речі, пані Антоніна принагідно розповіла, що колись мотанки робили не з нової тканини, а з тих сорочок, що їх носили мами чи бабусі. Тільки така ляька здатна стати справжнім оберегом.
Тетяна Стадниченко навчала створювати зерновушок. Охочих було стільки, що навіть не вистачило трішки зерна. Довелося терміново бігти докуповувати. Але лялечку було зроблено, і це найголовніше!
Усі учасники семінару встигли побувати на кількох майстеркласах. Усі повезли додому своїх лялечок, обережно обіймаючи їх, як дітей. І, звичайно, не слід забувати про нові знання та вміння, якими наші гості поділяться у своїх громадах.
Наприкінці заходу директорка ОЦНТ Надія Заваліна подякувала всім учасникам за тепле та щире спілкування і вручила сертифікати, бо це, крім усього, ще й свідчення про підвищення кваліфікації. А гості поділилися враженнями й набажали нам стільки всього хорошого, що аж душа раділа при кожному слові: і здоров’я, і творчої наснаги, і радості, і достатку, і миру та Перемоги!
Дякуємо за щирі відгуки Раїсі Потій (Киїнська громада), Надії Янчук (Березнянська громада, носій елемента НКС «Березинські балабони»), Тетяні Рощин (Понорницька громада), Олексієві Радченку, якому було дуже затишно в чудовому товаристві прекрасних пань, представницям Довженківського краю – мальовничої Сосниччини, землячкам пані Надії з Коропщини і всім-всім-всім! Раді були вітати вас у наших затишних стінах, добрі та щирі люди! Сподіваємося на наступні зустрічі – уже у мирній Україні!
Враженнями від імені ОЦНТ ділилася Лана Світко
|
Президент України