Головна » 2026»Січень»8 » «Відомі постаті становлення та розвитку аматорського мистецтва на Чернігівщині»
«Відомі постаті становлення та розвитку аматорського мистецтва на Чернігівщині»
12:26
Комунальний заклад «Обласний центр народної творчості» Чернігівської обласної ради у 2020 році започаткував проєкт «Відомі постаті становлення та розвитку аматорського мистецтва на Чернігівщині».
Наша область віддавна славиться своєю пісенною культурою і вокальним мистецтвом. Чернігівська земля народила та виростила плеяду всесвітньо відомих діячів культури й мистецтва.
Одним із фундаторів музичної та пісенної культури на Чернігівщині є наш славетний земляк Василь Полевик – збирач фольклору, заслужений працівник культури України, лауреат обласних премій імені Григорія Верьовки (1989), імені Бориса Грінченка (1997), Фонду культури України (1994).
Натхненна діяльність Василя Івановича назавжди залишиться у пам’яті народній, у серцях шанувальників української музичної спадщини, яка поповнила скарбницю народної творчості України. З легкої руки фольклориста були створені, побачили світ і зажили доброї слави десятки аматорських колективів області, які й сьогодні несуть народну пісню до людей, продовжуючи традиції Василя Полевика. Українська етнічна народна пісня стала справою життя Василя Івановича, і його фольклорна спадщина – це історія звичаїв, обрядів та традицій усної народної творчості Чернігівщини, які житимуть у віках.
Свого часу ми вже публікували матеріал про Василя Полевика на сторінці ОЦНТ, але він був не такий розлогий. Цей, розширений і доповнений, присвячуємо 100-річчю від дня народження славетного земляка.
Василь Полевик народився 22 грудня 1925 року в селі Займище Щорського (нині Сновського) району Чернігівської області.
У 1941 році закінчив Займищанську семирічну школу.
Василь Іванович змалку залишився без матері. Не стала доля прихильною і в роки юності: на початку окупації Чернігівщини (в 1942 році) німці розстріляли батька (організатора і першого голову колгоспу ім. Петровського), а неповнолітнього Василя в 1942 році вивезли до Німеччини. Коли бранців з України вишикували в шеренги, хлопець опинився на лівому фланзі, серед найменших. Його прозвали «Кляйне Василь», бо був іще й більший Василь. У маєтку, куди потрапив «Кляйне Василь», його приставили до доїння корів – роздоювати первісток, закріпивши за ним 15 корівчин.
З полону юнака визволили англійці. Василя агітували не повертатися на батьківщину, але йому хотілося додому.
Згодом після визволення Василя Полевика призвали на військову службу. Там же, в Німеччині, він опинився в запасному полку на посаді писаря стрілецької роти. І ось тут випадок не дав Василеві розминутися зі своїм покликанням. Несподівано в частині оголосили, що триває набір у військові оркестри музично обдарованих бійців, і командир роти послав свого писаря, щоб його теж послухали. І виявилося, що у Василя бездоганний музичний слух! Почалася непроста «перекваліфікація» для пальців сільського юнака, які перед тим роками доїли первісток. Досить швидко, за якихось два місяці, він освоїв духові інструменти, чутливі клавіатури яких піддалися талановитим рукам. Слухалися Василя і піаніно, і поширений на ті часи акордеон. Не менш наполегливо опановував юнак і ази теорії музики.
Свою творчу діяльність Василь Полевик розпочав у січні 1946 року музикантом військового оркестру, а згодом став командиром музичного взводу.
Після завершення військової служби було Гомельське музичне училище (1950–1952), де чотирирічну навчальну програму Василь Іванович подолав за два роки, достроково і з відзнакою склав іспити з двох спеціальностей: духові інструменти (туба) та хорове диригування. На екзамені прозвучали авторські пісні молодого музиканта. Для приймання у нього іспитів екстерном із Мінська в училище викликали спеціальну комісію...
Це був 1952 рік. Перед надзвичайно здібним і не менш працьовитим випускником відкривалися широкі перспективи. Його запрошували в оркестр Мінського оперного театру (як духовик Василь Іванович грав на тубі і тромбоні), пропонували йому йти директором музичної школи в Речицю. Особливо заманливим було запрошення на навчання в Мінську консерваторію. Але... Тривав лише сьомий повоєнний рік, люди ще тяжко бідували. За що вчитися? Василя спитали, чи сало є у батьків – з надією, що трохи таки знайдеться сала студентові на прохарчування. А у нього й батьків не було… Міг покластися тільки на себе. І Василь обирає свій рідний Щорс.
У Щорсі Василь Полевик працював керівником хору в залізничному клубі з 1952 до 1954 року. Невдовзі Василя Івановича підключили і до роботи в районному будинку культури. Про великий успіх молодого Маестро та створеного ним у рідному селі хору ширилася добра слава. Були й інші успіхи. Незабаром Василеві Полевику запропонували роботу в Чернігові.
Василь Іванович працював хормейстером ансамблю бандуристів обласної філармонії (1954–1955), художнім керівником Чернігівського міського будинку культури (1955–1956), старшим методистом обласного будинку культури (1956–1961).
Василь Полевик закінчив два вищі навчальні заклади: Московський музично-педагогічний інститут ім. Гнєсіних (оркестровий факультет – туба і тромбон, 1953–1958) та Київську консерваторію ім. П. Чайковського (хорове диригування, 1965–1969). Керівником навчання у нього була Елеонора Скрипчинська – піаністка, диригент екстракласу, дружина і сподвижниця Григорія Верьовки.
Саме в цей період Василь Іванович розпочав активну роботу як хормейстер. Він підготував до обласного і республіканського оглядів сільської художньої самодіяльності хор села Гайворон Бахмацького району та хор села Займище тодішнього Щорського району. Обидва колективи здобули високу оцінку республіканського журі. Далі – підготовка та проведення першого показового фестивалю в Займищі в 1956 році. А роком пізніше Василь Полевик був нагороджений медаллю «За активное участие в подготовке и проведении VІ Всемирного фестиваля молодежи и студентов».
У той же період Василь Іванович створює хор у селі Іванівка Чернігівського району та керує ним протягом 30 років. Хор п’ять разів був учасником республіканських і всесоюзних фестивалів, нагороджений дипломами лауреата. Серед незабутніх хвилин творчого щастя – блискучий виступ на одному зі з’їздів композиторів України, коли на сцену, щоб привітати хор і його керівника, піднімалися Григорій Верьовка з Елеонорою Скрипчинською.
У 1961 році Василя Івановича призначають першим директором Чернігівського музичного училища імені Л. М. Ревуцького (1961–1971). 10 років усі свої знання та досвід умілий мудрий керівник віддає вихованню молодих фахівців у галузі музики і співу, які сьогодні продовжують кращі традиції в розвитку художньої самодіяльності. У цей же час протягом 10 років Василь Полевик очолював правління обласного відділення музичного товариства України, був членом Президії республіканського товариства. У 1963, 1965, 1967, 1969, 1974 роках Василя Івановича обирали депутатом Чернігівської міської і Деснянської районної рад. У міській раді він очолював комісію з культури.
За заслуги в розвитку українського народного самодіяльного мистецтва в 1967 році Указом Президії Верховної Ради УРСР Василеві Полевику було присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».
Майже 13 років Василь Іванович очолював Чернігівську обласну філармонію (1971–1983), докладаючи багато зусиль для поліпшення обслуговування населення області (концертна діяльність).
Працюючи директором музичного училища та обласної філармонії, Василь Полевик завжди активно працював з художньою самодіяльністю, очолював обласне журі, брав участь у проведенні семінарів-практикумів, у різні періоди керував хорами у Вихвостові на Городнянщині та в Кувечичах Чернігівського району.
З 1985 до 1999 року Василь Іванович – завідувач відділу фольклору в обласному центрі української народної творчості. Все, чого набув у попередні десятиріччя, – теоретичний багаж, широка обізнаність з найсучаснішим професійним рівнем у царині музики й пісні, педагогічний досвід, навички роботи з самодіяльними колективами – тепер згодилося сповна. Цей період роботи відзначається надзвичайною активністю Василя Івановича: організація школи фольклору, семінари-практикуми в районах, фольклорні свята, огляди-конкурси, методична і творча допомога колективам художньої самодіяльності, повернення з небуття народних звичаїв та обрядів, вивчення і популяризація пісенного багатства Чернігівщини
Це лише пунктирне і далеко не повне окреслення його повсякденних справ, задумів, намірів та ідей, що не надаються навіть для облікування. Це неголосне подвижництво. 500 співочих гуртів перманентно діють в області. Одним судився довгий творчий вік, іншим не – дуже. Десь колективи зникають, а десь натомість народжуються нові – і всі вони у Василя Івановича на очах, усі він слухав, знає, багатьом-багатьом допомагав, підтримував.
Василь Полевик надавав активну творчу допомогу хоровим та фольклорним колективам, готував до надання почесного звання «народний самодіяльний» фольклорні ансамблі сіл Жукля Корюківського, Високе Прилуцького, Берлози Козелецького, Шабалинів Коропського, Макушиха Варвинського, Монастирище Ічнянського районів, фольклорні колективи Корюківського й Сосницького РБК, хорові колективи Бобровицького, Ічнянського, Коропського, Срібнянського, Чернігівського РБК.
Василь Іванович не пориває зв’язків і з рідним селом. У 1990 році він створив у Займищі фольклорний клуб «Спадщина», якому також було надано почесне звання «народний самодіяльний». У 1994 році «Спадщині» було присуджено першу премію на конкурсі, який проводили Міністерства культури і сільського господарства та федерації профспілок, а в 1995 році – обласну премію імені Г. Г. Верьовки (це теж перша премія).
Варто підкреслити одну особливість цього колективу. Він позначив у статусі метою своєї діяльності не тільки збереження пісенних традицій, а й відродження призабутих обрядів, народних інструментів, декоративно-прикладних виробів, об’єднання народних умільців, відродження народних промислів. Василя Івановича і раніше постійно цікавило все це: пісенний репертуар неодмінно доповнювався відповідними традиціями села, району, старовинним одягом. До речі, були і давні народні інструменті: сопілка, кувиця, козацька труба… За пошуково-збирацьку роботу такого широкого плану Василеві Полевику в 1989 році було надано звання лауреата обласної премії ім. Г. Верьовки, а в 1994 року – премії Фонду культури.
Протягом 50 років Василь Іванович збирає народні пісні Чернігівщини, розшифровує, перекладає на ноти. Невтомний трудівник і творець обійшов та об’їхав по кілька разів усі райони області, з понад 1,5 тисячі населених пунктів побував щонайменше в тисячі.
Загалом записано 4500 українських народних пісень, частина з яких надрукована у збірниках.
«Народні пісні Чернігівщини» (Київ, 1961);
«Ой у полі криниченька» (Чернігів, 1988);
«Українські народні пісні Чернігівщини» (Чернігів, 1988);
«Пісні зачарованої Десни» (Київ, 1989);
«Ой красна-рясна калинонька в лузі» (колядки, щедрівки), (Чернігів, 1992);
«Тече вода в синє море» (пісні на слова Т. Г. Шевченка), (Чернігів, 1992);
«З берегів тихої Снові» (пісні с. Займища) (Чернігів, 1993);
«Музиченько, грай» (Чернігів, 1994);
«А мати сина жде», (Чернігів, 1995);
«На Івана нічка мала» (купальські пісні) (Чернігів, 1995);
«Ой спи, сину, хоч годину» (колискові пісні) (Чернігів, 1996);
«З народної криниці» (пісні с. Держанівка) (Чернігів, 1996);
«Сонце низенько, вечір близенько» (Чернігів, 1996);
«Пісня над Удаєм» (Чернігів, 1996);
«Заспіваймо пісню веселеньку» (Чернігів, 1997);
«Ой да ішли хлопці з ярмарку» (Чернігів, 1997);
«Ой у лузі калинонька» (Бобровиця, 1998);
«Співає "Спадщина"» (Чернігів, 1999);
«Співає Зеленівка» (народні пісні с. Зеленівка Бахмацького району) (Чернігів, 1999);
«Народні пісні Новгородсіверщини» (Чернігів, 1999).
За плідну фахову і громадську роботу Василь Полевик нагороджений медаллю «За доблесну працю». За понад 50 років творчої праці має більше десяти медалей та почесних знаків, близько 200 почесних грамот і дипломів.
Василь Іванович помер 9 жовтня 1999 року у Щорсі. Похований у своєму рідному Займищі.
У 2006 році Чернігівською обласною радою з метою залучення різних верств населення до збереження та охорони цінностей традиційної культури, відзначення найбільш активних збирачів і знавців фольклору Чернігівщини було засновано щорічну премію імені Василя Полевика.
А у 2009 році за ініціативи Головного управління культури, туризму та охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації з метою відродження і збереження пісенної та музичної спадщини Чернігівщини і вшанування пам’яті відомого фольклориста започатковано обласний фольклорний фестиваль-конкурс імені Василя Полевика, який щороку на свято Трійці проводиться у Сновську та Займищі.
Використана література
1. Олександр Смоляк. Пісня і доля. П’ятдесят років творчої діяльності В. І. Полевика.
2. Н. М. Лобанова. Документи особливого фонду Василя Полевика у державному архіві Чернігівської області.
Творчу біографію надала Олена Сотнікова з матеріалів сімейного архіву.
Президент України