У проєкті «З родини починаються традиції» бере участь село Піски Бобровицької територіальної громади. Про свою родинну традицію розповідає директорка Пісківського сільського будинку культури Антоніна Шуплик. Наше родинне Різдво – кутя, узвар і тепло сердець Наша родинна традиція – приготування різдвяної куті та узвару. Це для нас не просто страви – це наш родинний обряд, який об’єднує покоління, наповнює дім теплом і символізує достаток, мир та щастя. Щороку напередодні Різдва ми всією родиною збираємося разом і готуємо святкову кутю та узвар. Кутя – символ добробуту. Традиційно ми готуємо кутю з пшениці, адже зерно вважається ознакою родючості й життя. Пшеницю варимо до м’якості, додаємо мак, сухофрукти, родзинки, горіхи, мед і трохи цукру. Кожен у родині має свою справу: хтось перетирає мак, інші ріжуть фрукти чи підсмажують горіхи. Коли всі інгредієнти з’єднуються, страва набуває чарівного аромату і святкового смаку. Саме з куті ми починаємо Святу вечерю, дякуючи за прожитий рік та ... Читати далі »

У Прилуцькій міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти працює творча особистість – Ніна Горбань. Пані Ніна пише вірші, любить красиве місто, яке стало для неї рідним, і шанує традиції своєї родини. Ця оповідь (а якщо точніше – художній образок) – про одну з них. На Петра-Павла Чи у всіх сім’ях так заведено – не знаю, але у нас на Петра-Павла варили молоду картоплю і вареники з вишнями. Мати цього дня намагалася бути надміру хазяїновитою: замітала подвір’я, вимивала підвіконня й підлогу, виставляла на найвидніше місце свої розкішні герані, що шалено квітли на подив світові, діставала нові рушнички, застеляла стіл новою клейонкою. Було відчуття великого свята чи принаймні літньої зупинки між буднями. Аякже! Вперше починали смакувати плодами нових урожаїв. Так робили всі жінки в селі (авторка цих теплих рядків народилася у Дмитрівці (колишнє Жовтневе) на Прилуччині. – Прим. ОЦНТ). Десь воно само придумалося – пригощатися молодою картоплею саме в цей день. Після загальних приготу ... Читати далі »

Оповідь записала Тетяна Касьян. «У нашому селі дуже багато різних родинних традицій, яких дотримувалися ще з давніх-давен і які збереглися до нашого часу. Наприклад, народження дитини. Майбутній мамі годилося дотримуватися правил, які передавались із уст в уста ще від наших бабусь. Ось деякі з них. Не купували речі для дитинки до її народження; вагітній було заборонено бити ногами котів та собак, щоб дитя не було обвите пуповиною. Дивитися на пожежу і з переляку доторкнутися до себе – теж не дуже добре (казали, на тому місці у дитини буде родима пляма у вигляді вогню). Не можна було стригти і фарбувати волосся, ходити на похорон. Після народження на немовля не мали дивитися сторонні близько місяця, а хрестили дитину тоді, коли мама вже могла заходити до церкви. Але на самому обряді хрещення батьки не повинні бути, це місія хрещених. До наших днів збереглася традиція після народження дитини ходити до дідуся з бабусею рвати сорочку. Обряд називався «Введення в баби». Гості (куми, родичі, ... Читати далі »

В онлайн-проєкті «З родини починаються традиції», започаткованому ОЦНТ, до вашої уваги – допис від доброї подруги нашого закладу, хранительки традицій своєї родини і славної Березни Марії Шевченко. Ця розповідь містить факти і спогади про поминальні традиції рідного селища пані Марії, а також обрядові та господарські практики, пов’язані з традицією виготовлення березинської наливки «Вишенька». Що змінилося з часу, коли наш населений пункт мав статус міста (місто Березне) та 40 років був районним центром, до сьогодні, коли він став селищем з назвою Березна? Свідомо пам’ятаю період у 60 років, решту спогадів зібрала у березинців. Саме у березинців, а не березнянців – у тих людей, які народилися ще в місті. Отож – дев’ятий день після Великодня. Радониця (у нас називали ДІДИ)! Відмічали його у два дні, понеділок–вівторок, а то й три. Хто не мав можливості відпроситися з роботи, приїздив на Діди у неділю. Березна має три кладовища: Петропавлівське, Біле, або Менське, бо по старій його части ... Читати далі »

Цей допис – про традиції родини з села Лизунівка Новгород-Сіверської громади. На жаль, свого імені авторка розповіді не вказала. Мешкає в нашому селі подружжя Шараїв – Василь Якович та Марія Григорівна. Побувавши у них у гостях, дізналася багато цікавого, то ділюся з вами. Господиня розповіла, що ще донедавна вони готували курячі лапки (хоч я їла таку страву дуже давно, скажу вам: це смачно). Коли різали курку, то кишки не викидали. Їх брали, розрізали, гарно перемивали й намотували на лапки, а потім варили в жарянці. Зараз уже цю страву не готують. Рецепт Марії Григорівні передала її мама. А ще цікаво, що всі вишиванки в сім’ї створені руками господаря. Їх у нього дуже багато, але більшість розійшлася як подарунки рідним, друзям. Василь Якович розповідає, що у нього в родині вишивали всі. А ще у голови сім’ї є талант до малювання. Руками Василя Яковича створено багато картин, він їх дарував друзям та рідним. А ще Василь Якович зробив родинне дерево, щоб знати своє коріння і все це пер ... Читати далі »

Хочете усміхнутися? Тоді мерщій читайте ще одну розповідь від нашої чудової Новгород-Сіверської громади! З нами знову село Лизунівка, і це проєкт «З родини починаються традиції». Колоритні особливості місцевої лексики збережено. А ви знали, що в Лизунівці ще й досі у старих будинках, де не пофарбовані підлоги, їх миють деркачем? До речі, ця робота не така вже легка і навички її виконання передавалися від мами до доньки. По чистоті підлоги судили господиню. Підлога мала бути без полос, розводів, мала блищати, як паркет жовтого кольору. До речі, у Лизунівці не кажуть підлога, а кажуть мост, помити мости. Якось дівчина вийшла заміж за місцевого хлопця (сама вона з півдня), приїхала до свекрухи. Зранку всі йдуть на роботу, а невістці свекор каже: «Помиєш мости». Жили вони біля річки й там було два мости (новий і старий). Сіла молода дружина та й не знає, що робити. Дочекалася чоловіка і просить допомогти їй помити мости. Довго потім усі сміялися. Світлана Олександрівна Шарай розповіла, що ... Читати далі »