 До проєкту «Традиції Різдва – обряди на Святвечір Чернігівщини» долучилася Срібнянська ТГ. До вашої уваги – цікава та змістовна розповідь про різдвяні обряди і традиції, притаманні цьому куточку Чернігівщини.
Дякуємо всім небайдужим людям, які відгукнулися на нашу ініціативу, й особисто очільниці відділу культури та туризму Срібнянської селищної ради Ірині Жижці.
Отже, слухайте…
«Різдво Христове – одне з найбільших релігійних свят. За давньою традицією різдвяне святкування починається ще ввечері. За звичаєм, до Різдва селяни готувалися ретельно. Господині прибирали в хатах, білили печі, застилали чисто випрані рушники, з воску виготовляли святкові свічки та готували по дванадцять різноманітних страв, що символізують 12 апостолів.
Головними різдвяними стравами були кутя та узвар. До них готували капусту, квасолю, грибну юшку (борщ), голубці з пшоном, гречану кашу, пироги, вареники тощо. На почесному місці, на покуті під іконами, ставили стіл, який застилали сіном та покривали скатертиною. Потім сіно зберігали і клали під квочок, щоб «сідали». Обов’язкова різдвяна традиція – колядування».
Далі – ще цікавіше.
До вашої уваги – спогади про святкування Різдва жителя села Гурбинці Миколи Івановича Хрипка (1926 року народження).
«Пам’ятаю, що в роки мого дитинства релігійні свята відзначати не дозволяли, але все-таки в родині традиція святкувати Різдво мала місце.
Коли говоримо про Різдво, згадуються кутя, святковий настрій, відвідини дядька і хрещених батьків.
Удома, ні ялинки, ні дідуха не ставили. Ялинку ставили у клубі одну на все село. Прикрашали паперовими сніжинками, ланцюжками, ліхтариками, ватяними гірляндами та різнокольоровими лампочками, які від роботи ручного движка загоралися. А ще прикріплювали до гілок ялинки 3–5 свічок, запалювали, а потім учитель хімії потрошку з пучки сипав порошок (який – ми не знали), і він спалахував, як нині горять бенгальські вогні.
Варили ячмінну кутю. Зерна ячменю товкли у ступі, провіювали решетом, а відвіяне зерно варили й заправляли узваром із дичок (яблук, груш) і солодом (відваром із цукрових буряків).
На Різдво 12 страв у заможніших родинах можливо, і готували, а у нас – ні. Готували тільки те, що могли собі дозволити.
Колядували ми малими групами (переважно по троє) пізно вечором, щоб не можна було розгледіти та впізнати колядників (боялися влади). Колядки співали під вікнами. Обдаровували нас цукерками (горошок, подушечки, «лампасе» (тобто монпансьє) по 3–5 штук), домашніми коржиками – у кого що було.
Носив вечерю до дядька лугом, щоб активісти не знали, бо не дозволялося. Запам’яталося на все життя, як дядько дав на вечерю десять монет по 3 копійки. Він був бездітним і міг собі це дозволити. Це вважалося досить багато. Хрещені батьки на вечерю давали пиріжки».
А тепер запрошуємо ознайомитися зі спогадами про святкування Різдва жительки села Никонівка Ганни Василівни Гузь (1927 року народження).
«Різдво в родині завжди чекали, як і Паску. Хату прибирали, вішали святкові рушники. Дідух (у нас це був снопик із жита) ставили на покуті. Ялинку встановлювали на Новий рік (уже при радянській владі). І стояла вона тоді і на Різдво, і на Василя, а інколи (як не осипалися голочки ) – і до Водохреща. Ялинку прикрашали паперовими іграшками, які виготовляли самі, яблуками, бубличками, пізніше – ще й цукерками.
На Різдво під полотняну скатертину клали сіно, ставили кутю, запалювали свічку, молилися і сідали вечеряти. Дванадцять страв не пригадую, щоб готували, мабуть, тому, що жили в той час усі бідно, а от кутя, узвар були обов’язково. Пекли пиріжки, варили кисіль із бурякового щолоку і ягід. У кого були кращі статки, то і страв було більше на столі. Кутю варили на три свята. На Різдво – багату, на Василя – щедру, а на Водохреща – голодну.
Різдвяне сіно несли у хлів. Клали у гнізда, щоб кури неслися і квочки водилися, по віхтику сіна клали в ясла худобі. А ще клали в хаті на піл під подушку, щоб усі в родині були здорові, не хворіли.
Колядували ми тільки по своїй вулиці, під вікнами, до хати запрошували лише рідні. Пригощали пригоршнею сушки, яблуками, а як хтось давав оладок, вареник або пиріжок, то це була велика радість.
Поки була меншою, носила вечерю до хрещеної у вузлику, а вона клала у платочок пиріжки. Пізніше хрещені батьки переїхали в інше село і вже вечерю ніхто не носив».
Також нам надіслали рецепти страв, які готували на Святвечір на Срібнянщині.
Різдвяна кутя
Інгредієнти: стакан ячної крупи для куті, 2 стакани води, дрібка солі, по 0,5 стакана лісових або волоських горіхів і маку, 2 столові ложки меду, 0,7 літра узвару.
Промиваємо крупу та засипаємо в горщик, вливаємо воду, додаємо сіль, накриваємо кришкою і ставимо в піч до жару. Хай готується 1,5–2 години.
Охолоджуємо крупу. Розтираємо мак, подрібнюємо горіхи. Додаємо до крупи мак, горіхи, заправляємо медом, ретельно перемішуємо і все це поливаємо узваром.
Пісний борщ
За півтори години до приготування страви замочити сухі гриби. Квасолю краще замочити на ніч. У каструлю налити 2,5 літра води, додати мочену квасолю, лавровий лист, трохи солі і варити 40 хвилин – до напівготовності.
Часник роздавити, цибулю та буряк порізати соломкою, моркву – тонкими пластинками.
Додати буряк, моркву, цибулю й часник до квасолі. Посолити, поперчити, вийняти лаврове листя. Варити овочі з квасолею 20 хвилин на слабкому вогні. Додати мочені гриби, картоплю, порізану кубиками. Коли борщ закипить, варити ще 20 хвилин. Нарізати капусту тоненькою соломкою, додати у страву й варити 10 хвилин. Посолити за смаком, додати гіркий перець – свіжий або висушений, варити 5 хвилин. Готовий борщ накрити кришкою і нехай настоюється.
|
Президент України