Триває проєкт «У час буремний музи не мовчать», приурочений до Міжнародного дня театру. До вашої уваги – народний аматорський театр Центру культури і дозвілля Ічнянської міської ради (режисер – Ніна Радченко). Ічнянський народний театр має досить давню та багату історію. Ніхто її не записував, живе вона переважно у спогадах і в пам’яті людей старшого покоління. А ще – в літературних творах наших земляків-письменників Степана Васильченка та Анатолія Дрофаня. Зі спогадів колишнього головного режисера Ічнянського народного театру Семена Стельмаха відомо, що театр почав діяти в місті десь на початку минулого століття. Аматори сцени облюбували собі для вистав звичайнісінький просторий дощаний сарай. Сцену освітлювали свічками й гасовою лампою перед суфлером. У спогадах Степана Васильченка також ідеться про перші молодіжні драматичні дійства в Ічні, які зароджувалися на основі масових розваг та гулянь місцевої молоді. Письменник згадує, що в 1908 році народний театр уже працював на повну силу. У роботі театру брала активну участь місцева інтелігенція, зокрема вчителі. Після повернення з ув’язнення 1908 року Степан Васильченко став одним із найактивніших учасників колективу. Хоч як важко всім жилося в ті часи, але театр працював. У роки війни театральний колектив теж дарував людям неабияку розраду. П’єси йшли одна за одною: «Суєта» Івана Карпенка-Карого, «Ой не ходи, Грицю», «Не судилось», «Циганка Аза», «За двома зайцями» Михайла Старицького, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Григорія Квітки-Основ’яненка й багато інших. Та все ж справжнього творчого злету, за свідченням учасників, театр досягнув у післявоєнні роки. Своїми виставами він радував місцевих жителів. Кістяк театру складали закохані у сценічне мистецтво, цілком і повністю віддані йому люди. Понад двадцять років драматичний колектив беззмінно очолював Семен Стельмах, який прийшов у театр іще до війни, вісімнадцятирічним юнаком. Ічнянці побачили близько тридцяти вистав, режисером і постановником яких був Семен Якович. Це п’єси українських драматургів, а також класиків світової драматургії. І, звичайно ж, не забував режисер про ічнянських авторів: з успіхом завжди йшла вистава «На перші гулі» Степана Васильченка. У 1967 році, на захист звання народного, театром були поставлені п’єси «Веселка» Миколи Зарудного та «Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. За прекрасну постановку й високу виконавську майстерність театру було присвоєно звання народного. За період з 1975 до 1987 року змінювалися режисери та акторський склад. До колективу долучалися різні за професіями люди, але великі любителі театру: лікарі, медсестри, працівники торгівлі, колгоспники, освітяни. Кістяк театру складали працівники культури. На жаль, уже багато як режисерів, так і акторів відійшло у вічність. Ушануймо їх нині і згадаймо добрим словом. За час існування народного театру в ньому працював не один десяток режисерів, серед яких – Петро Жиляєв, Іван Дейнека, Людмила Соболєва та інші. З виставами колектив об’їздив район, область, неодноразово виступав у Києві. У репертуарі театру були спектаклі «Безталанна», «Тил», «Весілля в Малинівці», «Друге весілля в Малинівці», «Барабанщиця», «Сватання на Гончарівці», «Загибель ескадри», «Цигани», «Мартин Боруля», «Три сестри»… Усіх не перелічити. 2008 року режисером народного театру стала Ніна Радченко. Наразі колектив налічує 14 акторів. Це різні за фахом люди, але всі вони – палкі шанувальники аматорського мистецтва. Основні риси, які пов’язують цих людей, – велична любов до театру, вміння слухати і тримати паузу, бажання творити добро тут, зараз і сьогодні. Лави учасників колективу поповнюють нові актори, не стоїть осторонь і учнівська молодь. Колектив постійно дбає про підвищення рівня професійної майстерності й пошук нового цікавого глядачеві матеріалу. Театральна трупа, працюючи в різних жанрах, незмінно радує маленьких глядачів казковими виставами, на які малеча з нетерпінням чекає. Найвища нагорода за творчу роботу – захоплення, оплески та усмішки на обличчях дітей. Адже, як говорять, «Життя – це театр, а всі ми в ньому – актори». «І любов до театру – невід’ємна частина нашого життя!» – додають учасники ічнянського колективу.
Президент України