До вашої уваги – чергова цікава інформація, у якій ідеться про купальські звичаї, притаманні селу, де народилися відомі на Чернігівщині люди – брати Михась і Микола Ткачі.
Деякі особливості лексики в дописі збережено.
Серед населених пунктів Березнянської громади є село Сахнівка. Воно розташоване у витоках чарівної річки Снов, яка впадає в Десну, та оточене луками з озерцями і рудками, за якими простягається густий ліс. Можливо, через природну віддаленість від великих та гамірних міст у Сахнівці і ближніх селах збереглися власні звичаї та обряди.
На свято Івана Купала тут з року в рік ставили прикрашений квітами обрядовий стовп, який називався Купайло. Причому в Сахнівці це був один загальний стовп, а в сусідніх Климентинівці та Кам’янці зазвичай ставили по стовпу на кожній вулиці. Також у цих селах потім потрібно було всю купальську ніч охороняти свій стовп від охочих поцупити його (це було своєрідне змагання між різними кутками села).
Готуватися до свята починали за три дні. Діти, молодь і всі, хто бажав, збирали квіти: кашки, іван-чай, лілії, курячу сліпоту, «куколки» (мальви) та ставили їх у каструлі, відра, діжки чи балії, наповнені водою. Окремо готували жердку чи протяжку завдовжки приблизно шість метрів, яка прикрашалася квітами та вкопувалася в землю на метр і ставала потім Купайлом. Прості польові квіти розташовували знизу, а вгорі вже були георгіни та віночок із квітів, який за бажання могли прикрашати стрічками.
Галина Ротозій (у дівоцтві Семироз) народилася й виросла у Климентинівці, а заміж вийшла в сусідню Сахнівку. Жінка з усмішкою пригадує, що в часи її дитинства Івана Купала було улюбленим святом дітей. Цього дня дорослі дозволяли дітворі цілу ніч гуляти на вулиці, адже зазвичай саме компанії дітлахів було доручено охороняти Купайла від викрадення. Якщо інша юрба сміливців усе ж таки знаходила змогу викрасти чужий прикрашений стовп, його вкопували поряд зі стовпом цього кутка, щоб усім було видно.
Після 1984 року в Сахнівці почали ставити до Івана Купала цілі театралізовані постановки, для яких писали справжні сценарії. Ініціатором такої зміни став новий керівник будинку культури Микола Григорович Касяненко. Дійство відбувалося на ставку, розташованому неподалік від приміщення БК. Серед персонажів були водяник, русалки, чорт, відьми та кікімори, а також Іванко, який шукав цвіт папороті. Дівчата почали плести віночки, які потім спускали на воду. Для частування всіх гостей та учасників свята варили куліш і готували шашлик або якісь страви на вогнищі.
Доброю традицією в цей час стало відвідування свята Миколою Михайловичем Ткачем (поет, письменник, етнолог, професор Київського національного університету культури і мистецтв) та Надією Олександрівною Данилевською (педагогиня й поетеса, членкиня НСПУ, дружина Миколи Ткача). Вони грали на сопілках, а наприкінці свята Микола Михайлович обов’язково кидав у вогнище свого капелюха та примовляв: «Щоб усі негаразди згоріли разом з цим капелюхом!»
На жаль, душа Миколи Ткача вже відлетіла у засвіти. Але пам’ять про цю людину вічно житиме в серцях земляків.
Президент України