Головна » 2025»Травень»2 » Проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» триває
Проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» триває
11:54
До вашої уваги – наступна оповідь від Новгород-Сіверської громади.
Бугринівка – село козацьке
Не на кожній карті серед полів, лісів та перелісків унікальних мальовничих куточків України можна знайти крихітну точку на земній поверхні під назвою Бугринівка, розташовану в живописній місцевості на берегах невеличкої річки Малотічки, правої притоки Десни, у північній частині Новгород-Сіверського району Чернігівської області на півночі України. Первинно це поселення аж до кінця XIX ст. мало назву Багринівка.
Учені та краєзнавці по-різному намагаються пояснити походження й сенс початкової назви села. Є версія, що вона походить від тюркського слова «багрь», яке позначало кольоровий відтінок «багровий». Дослідники літературної пам’ятки XII ст. «Слово о полку Ігоревім» висувають припущення, що запозичене автором слово «багряний» (червлений) – використовувалося на Новгород-Сіверщині.
У народному переказі назва села, можливо, пов’язана з першим його поселенцем на ім’я Багрин, який у 1709 році обслуговував три млини, орні поля, сінокоси в долинах річки Малотічки, що були власністю військового товариша Стародубського полку А. А. Фай-Зіневича, нащадка «фаївського обрубу» Марка Фая (підтверджено універсалом І. Брюховецького в 1663 році). Фамільне ім’я Багрин походить від імені або прізвиська предка-засновника цього родового прізвища – Багрін. На той час воно було широко розповсюджене практично по всій території російської імперії та України. Але від початку XVIII ст. такі прізвища на території тодішньої Багринівки не траплялися.
Є версія, що цей топонім характеризує особливості місцевого рельєфу, подібного багру (жердина із залізним гачком, яка широко використовувалася першими поселенцями). Однак документальних джерел, які те підтверджують, знайти поки що не вдалося. Таємниця назви села і донині інтригує та чекає на дослідження. У першій частині XX ст. село офіційно стало називатися Бугринівкою.
Фізико-географічне розташування Бугринівки визначається її географічними координатами: 51º 58,5 сек. північної широти та 33º 01 сек. східної довготи. Найвища точка Чернігівщини над рівнем моря – 222 м – розташована на бугринівських землях, середня висота села над рівнем моря – 151 м. Загальна площа Бугринівки – 1,5 км², відстань від столиці – 312 км, від обласного центру – 170 км, від районного центру – 22,2 км.
Ділянка земної поверхні, на якій розташоване село, являє собою рівнинну і горбисту височину з похилими місцями та заболоченою низиною обабіч річки Малотічки, яка протікає зі сходу на захід по всій території Бугринівки. Довжина річки близько 22 км, її русло у верхній течії розташоване на висоті 147, 9 м над рівнем моря.
На сторінках стародавніх літописів і важливих документальних джерел з історії Київської Русі, зокрема Іпатіївського літопису, ця річка згадується під назвою Молочна (1167). Річка Малотічка відіграла значну роль у житті всіх поселень, які виникали біля неї, від періоду пізнього палеоліту (давньокам’яної доби) близько 40 тисяч років тому до сьогодення.
Крім річки Малотічки водна система представлена невеликими річками Ломанкою, Іржавцем та штучним ставком. Мальовничі краєвиди, сприятливий мікроклімат вражають, зачаровують і приваблюють численні групи рибалок та відпочивальників.
Про заселення цієї місцевості в IX–XII ст. свідчать матеріали археологічних досліджень городища й могильників Новгород-Сіверського повіту, здійснених відомим ученим-археологом, професором імператорського Варшавського університету, заслуженим професором імператорського Московського університету, уродженцем Новгород-Сіверщини Д. Я. Самоквасовим.
До сіверських поселень періоду Київської Русі IX–XII ст. належить і городище, знайдене в 1878 році Дмитром Самоквасовим у кінці Бугринівки на лівому березі річки Малотічки на рівній поверхні площею 300 м, у колі. Це городище являло собою залишки давнього укріпленого поселення. Археологічні старожитності городища, тісно пов’язані з матеріалами досліджених могильних курганів, дали можливість ученому уточнити початкову дату виникнення поселення на Десні і її притоці річці Малотічці.
У процесі подальших археологічних досліджень наразі перебуває городище раннього залізного віку в урочищі Городище, біля птахоферми й давньоруського поселення за 2 км на південь від села, на хуторі Павлюковка. З’ясовується, що місцевість, де розташована сучасна Бугринівка, була заселена в період княжої доби і входила на той час до округи стольного града Новгорода-Сіверського (в межах 25-кілометрової зони). Згадане городище було стратегічним укріпленням водних і сухопутних шляхів князівства та слугувало притулком під час військових загроз того часу. У пам’яті жителів села протягом багатьох віків із вуст в уста передавалася назва цієї місцевості як урочище Городище, «де колись там був город і каміння з нього возили возами».
Зірковий час Бугринівки, який визначив новий розвиток села на майбутні роки та століття, припав на середину XVII–XVIII ст., на період існування Української козацької держави – Гетьманщини. За гетьманування І. Брюховецького на території Новгород-Сіверської сотні розпочався процес заселення порожніх земель з подальшим виникненням тут нових населених пунктів, у тому числі й нового поселення із загадковою назвою Багринівка.
Український історик О. М. Лазаревський у своїх працях «Опис старої Малоросії» і «Стародубський полк», не називаючи імені першого засновника села, вказав дату його виникнення – 1781 рік. Однак така думка помилкова, оскільки в цей час Бугринівка вже існувала як один із населених пунктів Шептаківської волості Новгород-Сіверської сотні, а козацьке населення села відігравало важливу роль у житті Стародубського полку.
У 1663 році польський шляхтич Марк Фай, який за часів визвольної війни 1648–1654 років перейшов на бік Богдана Хмельницького, отримав універсал гетьмана Івана Брюховецького на спадкові землі в Новгород-Сіверському регіоні, до яких належав і «обруб Фаївський з млинами, деревиною борною, з ґрунтовими і іншими приналежностями». Завдяки впливу козацького роду Фай-Зіневича, який належав до представників козацької старшини Стародубського полку, в Бугринівці (тоді ще Багринівці) була збудована церква Архістратига Михайла. Новий населений пункт набув статусу власницького і козацького села.
Активними організаторами заселення території «Фаївського обрубу» та поселення Багринівка, що виникло тут, були представники української козацької старшини Шептаківської сотні Стародубського полку, а саме Іван Бистрицький, дозорець-староста з 1687 до 1708 року. Процес заселення території тривав з кінця XVII ст. і безпосередньо пов’язаний зі зведенням серед дрімучих лісів на річці Малотічці водяного млина Марка Фая.
19 жовтня 1708 року в селі Понурівка Стародубського полку король Карл XII зустрівся з Іваном Бистрицьким. Староста Шептаківський повідомив про ситуацію, яка склалася на Новгород-Сіверщині у зв’язку з поспішним прямуванням російських полків до Новгорода-Сіверського, і передав листа від І. Мазепи, в якому містилися умови переходу гетьмана під шведські знамена. Того ж дня шведська армія виступила з Понурівки до Горок, на місце зустрічі Карла XII з гетьманом Мазепою. На шляху прямування 22–23 жовтня 1708 року шведська армія зупинилася в Багринівці. Тут біля переправи через річку Малотічку шведи облаштували земляне укріплення загальною площею 62–84 аршини (аршин – 0,7 м).
Український історик В. Кривошея у своїй праці «Козацька еліта Гетьманщини» згадує ім’я військового товариша Кіндрата Созонця, якого в 1708 році «за військові проти шведа лицарські хоробрості звільнено було від усіх служб і нарядів». Отримавши земельні володіння у Багринівці, козацький рід Кіндрата Созонця пустив у цьому селі глибоке коріння. За переписом 1723 року в Багринівці налічувалося 28 козацьких дворів. Незважаючи на те, що центр козацького куреня перемістився з Багринівки до Стахорщини, загальна частина сімей козацького стану постійно зростала, 1732 рік – у селі 31 козацький двір.
Після ліквідації полково-сотенного устрою на терені Новгород-Сіверщини залишилася 200-річна літописна сторінка козацького села Багринівка в період української держави – Гетьманщини. З моменту виникнення Багринівки дружна, працелюбна спільнота козаків та посполитих, що проживала в селі в період Гетьманщини, заклала основи унікальної, самобутньої духовної культури, яка в наступні історичні періоди передавалася з покоління в покоління як вікова культурна спадщина далеких пращурів, виражена в матеріальній і духовній формах у повсякденному побуті жителів села, звичаях, образах, традиціях.
Образ села XVII–XVIII ст. – це охайні біленькі хати-мазанки з калиною під вікном, невід’ємна частина місцевого пейзажу – млини, які протягом багатьох років відігравали важливу роль у житті населення. Крім водяних млинів характерним елементом тутешнього краєвиду стала церква Архістратига Михайла, яка проіснувала 300 років і була зруйнована у 40-ві роки XIX ст.
Після руйнування водяного млина місцеві умільці почали широко використовувати енергію вітру і спорудили вітряк на околиці Бугринівки, на пагорбі (Павлів рів). Упродовж історії села всі тутешні жінки займалися рукоділлям – шили, пряли, вишивали. У повсякденному побуті і традиційних обрядах жителі Бугринівки використовують рушники. У родині жоден день не минав без рушника, він завжди був «при руці». Від слова «рука» й пішла назва.
Нині в селі мешкають вишивальниці, ветерани праці, які заслуговують на особливу повагу. Це Ганна Юхимівна Убогович (1938 р. н.) і Дарія Єгорівна Горлова (1937 р. н.). Вироби, створені їхніми руками, стали взірцем для багатьох сучасних майстринь. Рушники, сорочки, скатертини, вишиті працьовитими сивочолими жінками, не тільки прикрашають їхні оселі, а й милують око гостей під час традиційних святкувань.
Боляче усвідомлювати, що багато з того, що створили бугринівські предки, відійшло в небуття. Та життя триває, і у мешканців села ще теплиться надія, що в недалекому майбутньому настануть кращі часи і на їхній прадідівській землі після успішного закінчення війни росії проти України відродиться нове життя, з новими господарськими відносинами. А небайдужі до історії люди зацікавляться цим чудовим дивовижним краєм з гарною природою, річкою Малотічкою, лісами-перелісками, штучним ставком, де можна на мить зупинитися й поміркувати над швидкоплинним життям. І це буде реабілітація душі.
Президент України