Вишита сорочка – це символ нашої сили, спадщини й незламності. Кожен візерунок на ній нагадує про коріння, що дає силу жити, любити й боротися, бо вишиванка є духовною бронею нашої нації, символ нашої ідентичності, віри, надії, любові, боротьби, а головне – Перемоги. - І милостині в ката не проси, Вдягни, дитино, рідну вишиванку, І з чистим серцем в білий світ іди Вона зігріє сонцем на світанку. Вишиванка - символ Душі Української! Здавна в Україні ставлення до одягу було дбайливим і шанобливим. Матері вишиваючи одяг своїм дітям вкладали всю свою ніжність і молитву до Бога про збереження дорогих чад. Українська вишиванка служила як прикрасою так і оберегом. На Юлі сорочка прабабусі Шмаровоз Євдокії Євстратівни 1914 року народження, уродженка села Стара Рудня. Вишита у 20-30-х роках. Сорочка вишита власноруч прабабусею Шмаровоз Євдокією Євстратівною. На сорочці дубові листочки з жолудями вишиті гладдю, що символізує довголіття та терпіння. Сама вишивала, сама і зшивала та оздоблювала. ... Читати далі »

Ця оповідь – про село Невкля Городнянської громади. Село розташоване на річці, яка з часом перетворилася на невеличкий струмочок. До 1732 року тут жив єврей на імʼя Некля, який тримав двір, де подорожні могли перепочити й поміняти коней. За переказами, назва села походить від його імені.

Є в Городнянській громаді село Кузничі. Ця розповідь – саме про нього. Онлайн-проєкт «Легенди про походження назв міст, селищ і сіл Чернігівщини» триває… Село засноване на початку ХVІІІ століття. Його назва походить від слова «кузници». Похідні кузні тут облаштовували війська Петра І в час походу на Полтаву. Місцевість з лісами й болотами одержав як дарунок від царя за заслуги поміщик Миклашевський.

До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» доєдналося село Шабалинів Коропської громади. Ці сорочки вишивалися на початку ХХ століття. На жаль, їх власники невідомі, тому нині це надбання Шабалинівського будинку народних традицій і дозвілля. Колись добрі люди подарували ці вишиванки будинку культури. Сорочки полотняні та з коленкору. Вишивка притаманна саме Шабалинову. Найпопулярніший візерунок – виноградні грона, які символізують достаток та сімейне щастя. Сорочки були суцільними й відрізними. Відрізні сорочки в нашому селі називалися «СТАНОК», а спідничка до них – під’юпником. Сорочки, котрі без вишивки спереду, були буденними, а ті, що з вишитою манішкою, – для свята.

У вишиванковому проєкті з нами знову Коропська громада. Цю сорочку вишила собі на весілля жителька села Подоляки Ганна Корж. Вишивала виноград, щоб життя було щасливим і багатим, щоб сім’я була з дітками та господарством. Чверть століття тому ця вишиванка була подарована жительці села Сохачі Ользі Борисівні Качурі (на фото).

І знову з нами село Рождественське Коропської громади. Калина – це символ любові, краси й материнства, а восьмипроменева квітка – жіночого та чоловічого начал, які дають життя. Сорочку вишивала Євдокія Андріївна Воробей (Кузюра), 1912 року народження.

У цьому дописі – про село Рождественське. На світлинах представлена сімейна реліквія – вишита сорочка родини Федяй – Халецької – Луценко, яка переходила з покоління у покоління. Вишивала сорочку Онисія Іванівна Федяй (1899 року народження). У цій вишиванці виходила заміж її донька Софія Петрівна Халецька (Федяй), 22.08.1923 р. н., яка, у свою чергу, передала сорочку своїй доні Надії Миколаївні Луценко (Халецькій), 06.07.1948 р. н. Усі три – знані вишивальниці.

Ця інформація – від директорки Риботинського БК Ольги Паничик. Сорочки, які ви бачите на світлинах, збереглися з 1935 року й передавалися з покоління в покоління і до нашого часу. Виноград на вишиванці символізує достаток, щастя й добробут. Також візерунок винограду відображає радість створення сім’ї.

Інформацію надала директорка Нехаївського БК Світлана Милько. Історія цієї вишиванки унікальна. Її власниця Ганна Федорівна Школа народилася в селі Нехаївка в 1925 році. Дівчина була інвалідом дитинства. Їй сказали, що коли вона власноруч вишиє собі сорочку, то зможе встати з інвалідного візка. До 20 років Ганна навчилася чудово вишивати. Сорочку вишила гладдю і хрестиком, орнамент і квіти – ті, що вказала знахарка. Вони символізують віру, надію, здоров’я, сім’ю, красу та любов. Сорочка вишита в 1940 році.

Інформацію надала Валентина Касьяненко (село Лукнів). Ця сорочка була вишита в 1938 році. Вона перейшла у спадок Ганні Григорівні Шостак. На вишиванці – квіти маку, що захищають від поганого ока. Калина символізує любов, красу, багатство: кущ калини – це мати, а ягоди – діти. Листя дуба – то безсмертя і стійкість, а ще на той час дуб був символом вірності. Сорочка вишита хрестиком.

До вишиванкового проєкту долучилося село Карильське Коропської громади. Інформацію надала директорка Карильського БК Ніна Трусова. Вишивка білим по білому традиційна для Чернігівщини. Ця вишиванка створена не пізніше кінця ХІХ – початку ХХ століття. У Карильському такі сорочки називали «додильница» (довжина сорочки – до долу!). В них вишито нижній край та рукав, візерунок досить невеликий і скромний (квадрати, ромби тощо). Орнаменти в кольорі з’явилися дещо пізніше, як стверджують дослідники вишивки. Також для села характерна техніка виколювання (маленькі дірочки). Сорочка пошита з досить тонкого лляного полотна. Зберігається в музейній кімнаті («Світлиці») Карильського сільського будинку культури. Власник невідомий.

Розповідає завідувачка Жернівського клубу Карина Пампуха. «Ось ці вишиті сорочки передані з покоління в покоління нашій прабабусі Тетяні Хомівні Василенко в 1920 році. Вишиті троянди символізують красу й жіночність. Цей орнамент робить вишиванку особливо привабливою та виразною. Троянда, відома також як ружа, майорить на вишитих жіночих сорочках, символізуючи сонце і любов. На другій же сорочці вишито дубове листя та квіти. Це символ сили, мужності й незламності лісу, оскільки дуб – одне з найвидатніших дерев у культурі та історії нашої країни. Його характерні листки стали символами безсмертя і стійкості. Квіти на вишиванках – символ цвітіння духовності та життєвої сили».

Ці сорочки вишивала жителька села Марія Федорівна Яценко, 1929 р. н. Одна з них – повсякденна, друга – святкова, вишита в 1952 році. Вишиті чорнобривці – символ материнської любові й захисту, полуниця – сила Сонця, несе здоров’я і радість, пави-птахи – символ сімейного щастя, парні.

На фото – одяг жительки села Лідії Павлівни Жовтоножко. Він дістався їй у спадок від матері, яка носила ці вишиті речі в 1920–1930 роках.

На першій світлині – директорка Вишеньківського БК Наталія Бровко. На її вишиванці – орнаменти-символи. Дерево життя – це краса, молодість, оновлення душі і тіла. Зорі – оберіг від зла й негативу, захищають від хвороб і безсилля. Безкінечність – життєвий шлях, символ вічного буття, сили та життєвої енергії. Ця сорочка дісталась у спадок пані Наталії від Євдокії Леонтіївни Мозгової, 1929 р. н., уродженки села Вишеньки. Подарована у 90-х роках минулого століття. На другій світлині – Любов Бондаренко. Орнамент на її вишиванці – виноград, який символізує достаток, щастя і добробут. Візерунок з виноградом відображає радість створення родини. Сорочка дісталася пані Любові у спадок від її бабусі Олени Степанівни Марченко, 1903 р. н., уродженки села Вишеньки.

Розповідає директорка Будищанського будинку культури. «Вишиванка – оберіг від усього лихого. Кожна квіточка чи листочок має певне значення. Моя бабуся (1917 року народження) вишивала хрестиком. На нашій сорочці троянди – символ справжнього кохання, краси, яскравості й жіночності; мак – чарівна сила, яка захищає від усякого зла; виноград – символ роду, сімейного щастя і добробуту».

Павло Миколайович Богун успадкував від своєї тітки Ніни Павлівни Комаси (1940 р. н.) вишивані сорочки. А тітка отримала їх у спадок від своєї свекрухи Ганни Комаси. Вишиті ці сорочки ще до війни (приблизно в 1938 році). Вишивка – хрестик, червоним та чорним по білому полотні. Орнамент на першій сорочці – рожа. Троянда – символ урочистої, особливої вроди дівчини, її верховенства. На другій сорочці – квіткові мотиви, які означають віддзеркалення чистоти, процвітання роду та життя. Червоний колір – це радість, пристрасть, любов і життєлюбність. Чорний колір символізує землю, а земля – це годувальниця, багатство й добробут.

До вашої уваги – ще одна публікація про вишивану спадщину села Комань Новгород-Сіверської громади. Ганна Юріївна Шишко успадкувала від своєї бабусі Катерини Семенівни Мезько (1908 р. н.) сорочку, вишиту до 1939 року. Вишивка – хрестик, червоним та чорним по білому полотні, виноградні грона з листям. Цей візерунок – символ сімейного щастя й добробуту, а також може бути пов’язаний з появою нового члена родини. Такий орнамент уособлює чоловіка як гарного сім’янина, а жінку – як берегиню сімейного древа.

Цю інформацію до вишиванкового проєкту зібрала і надала Команська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека» (село Комань Новгород-Сіверської громади). Ось що нам пишуть. «Новгород-Сіверщина – регіон з глибокими традиціями народної вишивки. Наша вишивка відзначається стриманістю кольору, геометричністю і символічною глибиною. Наталія Петрівна Богун успадкувала вишиті сорочки від своєї мами Ольги Нестерівни Ілющенко (1939 р. н.), а вона – від своєї мами Марії Петрівни Вареник (1918 р. н.). Ці сорочки вишиті хрестиком, червоним та чорним по білому полотні, орнамент – троянди. Троянда, відома також як ружа, майорить на вишитих жіночих сорочках, символізуючи сонце та любов. Орнамент має вигляд чіткого сітчастого зображення, яке заповнює площину рукавів. Сорочки вишиті в 1936–1940 роках. Зберігаються у третьому поколінні».

До вишиванкового проєкту долучилася Ларинівська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека». Жителька Ларинівки Тетяна Анатоліївна Дацько успадкувала від своєї прабабусі із Сумщини дві сорочки, вишиті хрестиком червоними та чорними нитками по білому полотні. На першій сорочці вишиті виноград і лоза – давній символ сімейного щастя. Виноград на вишиванці символізує достаток, щастя й добробут. Візерунок винограду в орнаменті відображає радість створення родини. У вишитті переважає чорний колір, поєднаний з темно-вишневим. Чорний колір символізує землю, а земля – це годувальниця, багатство і добробут. Друга сорочка вишита червоними маками. Мак – один із найбільш поширених українських народних символів. Він має багато значень: може символізувати кров, сон, красу, пробудження, підкреслювати вроду і молодість дівчини, оберігаючи її сім’ю від нещасть. Вишиванки зберігаються в четвертому поколінні. Їм більше 120 років.

Вишиванкове надбання села Слобідка Новгород-Сіверської громади представляє Слобідська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека». Бібліотекарка Слобідської сільської бібліотеки-філії Наталія Мишко захопилася збереженням сільської спадщини кілька років тому. Свою «Зелену садибу» прикрашає предметами побуту своїх бабусь та прабабусь. Тут же є і вишиванки, які потрапили до рук пані Наталії випадково. «Суспільне Чернігів» зняло сюжет «Сторічні вишиванки північної Чернігівщини: як у Слобідці експонують колекцію в сільській світлиці», який можна переглянути за посиланням https://www.facebook.com/share/p/1AiNwm3mMm/

Сорочка належить Надії Левковні Дорош. Жінка успадкувала вишиванку від своєї матері Марії Василівни Ковбаси, 1920 року народження, якій мати вишила сорочку, коли «лаштувала придане» на весілля. Тож цій вишиванці щонайменше чотири покоління. Нині вона прикрашає стіни маленького місцевого краєзнавчого музею при Студинському будинку культури.

Сорочка коротка, називається чехлик. Належить вона Світлані Василівні Дорош, яка успадкувала цю вишиванку від матері. На старому фото – мати пані Світлани у восьмирічному віці (це приблизно 1940 рік). Сорочці приблизно 100 років.

Це вишиванковий проєкт, і з нами знову село Студинка Новгород-Сіверського району. Ось що нам пишуть. «Вишиванка, яку ви бачите на світлинах, належить Любові Олександрівні Батуренко. Вишила і подарувала сорочку її тітка десь у 1985 році. На той час у нашому селі були в моді такі сорочки, пошиті з чоловічих майок. Жінки власноруч кроїли та шили, а потім і вишивали сорочку. Нитки були дефіцитом, то брали яскраві шерстяні хустки, витягували ниточки й вишивали. Узори передавалися від однієї майстрині до іншої. Такі сорочки були дуже популярні, носили їх і діти, і дорослі жінки. Дітвора – у школу, а жінки – «пра празник» (на свято)».

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» бере участь село Студинка Новгород-Сіверського району. Ця сорочка належить Любові Андріївні Свириденко. Це її перша вишиванка. Вишила сорочку мати – Анастасія Петрівна Заріцька, 1933 року народження, в 1983 році на весілля. У селі була така приказка: «Коли вишиїш сорочку, тоді й заміж підеш». Сорочка вишита гладдю. Вишивати гладдю в селі почали після 50 років.

Про цю сорочку інформації немає. Нині вона зберігається у місцевому краєзнавчому музеї при Студинському будинку культури.

У вишиванковому проєкті з нами Смяцька сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека» (село Смяч Новгород-Сіверської громади). Віра Петрівна Рощина отримала вишиванку в дарунок від своєї свекрухи Марії Федорівни Рощиної (1932 р. н.). Ця сорочка вишита в 1951 році. Особливості вишитих сорочок Новгород-Сіверщини: вишивка зазвичай розташована на плечах, манжетах, подолі рукавів, комірі. Ця сорочка вишита хрестиком, переважає червоний колір з додаванням чорного по білому полотні, орнамент – троянди. Вони символізують любов, красу й жіночність. Цей орнамент робить вишиванку особливо привабливою та виразною.

До вишиванкового проєкту доєдналася Блистівська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека». Здавна вишивати національний одяг бралися жінки, адже саме вони дарували потужну позитивну енергетику, створювали обереги. Це ремесло передавали матері донькам, а бабусі – онукам. Дівчина мала вишити собі дві або три сорочки для праці, а також дві-три святкові. На сорочках вишивали рослинні й геометричні орнаменти. Жителька села Блистова Новгород-Сіверської громади Ганна Іванівна Терешенко розповіла, що її мати Марія Олисіївна Антоненко, 1926 року народження, передала у спадок сорочку, фартух та спідницю. Фартух вишитий гладдю, сорочка – хрестиком, червоним і чорним по білому полотні. Квіти на вишиванці – то чарівність дівчини. Кожна квітка мала своє значення. На цій сорочці троянда – символ кохання. Орнамент із троянд дарує почуття безперервності руху сонця, що відображає постійне оновлення та порядок у Всесвіті.

Ось що нам пишуть. «У нашому регіоні на Новгород-Сіверщині в селі Блистова є зразки старовинної вишивки, відображені на сорочках і рушниках. Це тільки рослинні орнаменти. Дубове листя, гілочки з листками дуба, жолуді символізують міць і силу наших чоловіків (жолуді – це дітки). Ще вишивали калину, волошки, барвінок, чорнобривці, виноград, троянди та квіти, схожі на лілію. Кольорова гама – чорне й червоне. На сорочках між плечем і рукавом вишивали лічильною гладдю геометричний візерунок. Вишивки з квітами – символи нашої землі, нашого краю. По горловині та на рукавах вишивалися вузенькі смужки візерунків, які символізують своєрідні обереги. На подолі вишивалася широка смуга, що називалася листва. На рукавах, горловині й подолі робилося зубцювання, на рукавах – мережка. Також на сорочках робилося вирізування квадратами. На рушниках вишивалося так зване «Дерево життя», а ще – узори «Віночок» (краями обов’язково вгору). Сорочкам, що на світлинах, майже пів століття. Це роботи Галини Никифо ... Читати далі »

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» продовжуємо ознайомлення з вишиваною спадщиною Новгород-Сіверщини. На світлинах – вишиті костюми, що дісталися Ользі Соловей від прабабусі, яка вишивала їх сама хрестиком і гладдю. Цьому розкішному вбранню приблизно 60–70 років. Прабабуся пані Ольги жила в селі Рогівка Новгород-Сіверського району.

Цій сорочці десь років 85 (три покоління). Вона дісталася Раїсі Осадчій від бабусі Уляни Остапівни Гончаренко в 1980 році. Вишивка поліська, з села Попівка на Новгород-Сіверщині. Сорочка зшита із лляного полотна, вишита червоними і чорними нитками. Характерне дотримування чітких ліній, елементи – ромби, трикутники, а також квіти й листя.

Цього разу – вже про сорочку. Вона дісталася Валентині Григорівні Бондаренко від далекої родички Уляни Хомівни Копил. Рукава розшиті рослинним орнаментом, і поділ – теж. Така вишивка притаманна селу Лизунівка Новгород-Сіверського району.

У цьому дописі – не про сорочку, але ж про старовинне вишиття. На світлинах – скатертина, зіткана з конопель, своєручна. На ній вишивка білим по білому. Така техніка притаманна селу Лизунівка. На скатертині – геометричні фігури, які повторюються. Вишита вона з ювелірною точністю. Це святкова скатертина, оздоблена мереживом своєручним. Їй більше ніж 100 років. Хто вишив цю скатертину, невідомо, але у спадок вона дісталася Лені Григорівні Коврижко від свекрухи.

До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» долучилося село Кудлаївка Новгород-Сіверської громади. На світлинах – кудлаївська вишивка з середини минулого століття. Зберігається у музеї Кудлаївського сільського будинку культури Новгород-Сіверського району.

До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» доєдналася Дігтярівська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека» (село Дігтярівка Новгород-Сіверської громади). Розповідає Наталія Михайлівна Петренко. «Цей український костюм пошила й вишила мені бабуся Марія Михайлівна Свириденко в 1990 році. Я навчалась у восьмому класі. Тоді в районі ще проводились огляди художньої самодіяльності серед учнів шкіл, і ми вперше підготували для виступу фрагменти українських обрядів – щедрівок, колядок. Керівником була Тетяна Герасимівна Костюкова. До слова, того року нам, школярам, УПЕРШЕ офіційно дозволили щедрувати в селі, до цього було суворо заборонено це робити. Щедрували хіба що дошкільнята, і то напівлегально. От спеціально до цього виступу бабуся й подарувала мені вбрання. Вишиванку, спідницю і фартух пошила за давніми фасонами, дотримуючись усіх правил крою та шиття, як у часи своєї молодості. Тому це можна вважати відтворенням елементів українського вбрання саме ... Читати далі »

На світлинах – вишивки матері й бабусі Алли Іванівни Рибак (село Дігтярівка Новгород-Сіверського району).

Вишиванка – невмирущий оберіг... Здавна українська вишиванка служила не тільки прикрасою, а й оберегом та своєрідним документом, за яким можна було визначити, з яких країв родом її власник. Для Новгород-Сіверщини більшою мірою властиві рослинні орнаменти, а меншою – геометричні й зооморфні. Символи та знаки на вишиванках – то інформаційне явище, яке треба знати, відчувати, художньо осмислювати, вивчати. Це як своєрідний заповіт нам, свідок минулого історично-культурного життя народу. Ця вишита сорочка – з села Бугринівка Новгород-Сіверського району. Їй майже 100 років. Ця вишиванка дісталася оповідачці (на жаль, її імені не вказано) від Уляни Йосипівни Дюндік. Символіка української вишивки відображає прагнення до традиційних цінностей, над якими не владний час. Наші предки вірили, що вишита сорочка оберігає та охороняє людину, захищає від хвороб, негараздів, злих намірів інших людей, від недобрих думок та злих поглядів... Троянда символізує сонячне світло. Візерунки з трояндою часто не ... Читати далі »

Ця розповідь – про вишивані скарби села Блистова Новгород-Сіверського району. Інформацію до проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» надано КЗ «Новгород-Сіверський міський будинок культури» (директорка – Ольга Гончарова). Вишиванки колективу Блистівського СБК були отримані у спадок від мам, бабусь, прабабусь або подаровані сторонніми людьми. На цих сорочках переважають рослинні мотиви: листя, квіти, що означає чистоту і процвітання роду й життя; калина – це любов, багатство, краса, материнство; виноград – сімейне щастя. Вишиті і лінії, що символізують воду, дощ, плинність часу. Наші вишиванки різні за орнаментом, одні вишиті хрестиком, інші – гладдю, є сорочки, оздоблені мережкою (вишивкою) на рукавах, подолі та горловині. Ці сорочки вишиті нашими предками й передані нам у спадок. Попри те, що вишиванка – все-таки історичний одяг, вона не втрачає популярності і нині.

Продовжуємо розповідати про вишиті скарби Новгород-Сіверщини. Тетяні Рубець у спадок дісталися вишиванки від бабусі Акуліни Лаврененко, яка мешкала в селі Араповичі Новгород-Сіверського району. Сорочці близько 100 років, скатертині понад 100 років.

На світлинах – весільна сорочка, яку вишила для себе уродженка села Ларинівка Новгород-Сіверського повіту Катерина Акуленко. Жінка народилася в 1897 році. Майже все життя прожила в селі. Сорочка дісталася у спадок її правнучці Катерині Барботько, яка також зібрала невеличку колекцію рушників по селах Новгород-Сіверської громади. Прабабусина сорочка вишита переважно хрестиком. Основний візерунок – троянди, які символізують любов, сонце та життя. На плечі тоненькою смужечкою йде вишивка лічильною гладдю – візерунок у вигляді ромбів, що символізують родючість землі.

17 травня у холі ТРЦ «Голлівуд» пройшли відкриті майстеркласи з плетіння браслетів у техніці макраме. Усі бажаючі змогли не лише побачити, як створюються стильні прикраси, а й спробувати себе у ролі майстрів Своїм досвідом та натхненням ділилися талановиті майстрині КЗ «Обласний центр народної творчості» ЧОР — Наталія Войстрикова та Антоніна Пустовойт. Було тепло, творчо й дуже атмосферно Дякуємо всім, хто долучився!

Ця сорочка дісталась у спадок Надії Гончар від бабусі Віри Малофій, 1914 року народження. Вишивала її Віра Корніївна в молодості до заміжжя.

Це сорочка Ольги Чорної, яку вишивала її прабабця Марфа, 1879 р. н. Ольга ж отримала вишиванку у спадок від бабці Марії, 1913 р. н. Сорочка з полотна, рукава розшиті узорами. Кожен виток і стібок, зроблений на полотні, обов’язково був знаковим, ніс у собі величезне значення. Сорочку вишито чорним і червоним кольорами. Рослинний мотив символізує чистоту, процвітання роду й життя (квіти), продовження роду, силу (листок дуба). Невід’ємна частина вишивки – пуп’янок, у якому закладено народження, розвиток і безперервність життя. Орнамент із лілій уособлює чистоту, дівочу чарівність і неперервність життя. Лілію доповнює знак, що нагадує собою хрест – прадавній символ поєднання сонячної (батьківської) та вологої (материнської) енергії. Низ сорочки розшито візерунком, з’єднаним ланцюжком, – непорушний закон об’єднаного космосу, що означає безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Рослинний орнамент у вишиванці став невід’ємною частиною української культури. Вірити у традиції свого народу ... Читати далі »

Ольга Іванівна Силенко – у вишиваній сорочці своєї прабабусі Симкліти Назарівни Богдан, 1894 р. н. Вишиванці близько 110 років. Орнамент на рукавах натиканий, не вишиваний. Червоні квіти символізують життя, красу. Вгорі – орнамент із квітів, де 8 пелюсток (нескінченність часу, циклічність життя, зв’язок з пращурами). Наталія Петрівна Магула – у вишиванці своєї прабабусі Марфи Маркіянівни Богдан, 1896 р. н. Вишиванці близько 110 років. Коли сім’ю прабабусі розкуркулили і все позабирали, сім’я вимушена була покинути село. А бабуся на той час вийшла заміж, і сорочка їй перейшла у спадок, таким чином і збереглася. Бабуся завжди її берегла, казала: «Це сорочка моєї мами» й акуратно клала у скриню. На сорочці – орнамент із троянд, вишитий червоними і чорними нитками. На рукавах – наче деревця, схожі на берізки, що означає близькість до природи – до лісів, що характерно для цієї місцевості. Узор на сорочці не вишиваний, а натиканий.

З нами село Солонівка Городнянської громади. Нагадуємо: інформацію зібрано працівниками Городнянської бібліотечної системи. Перша вишиванка дісталась у спадок Надії Гречухо від її бабусі Параски Григорівни Матвієнко, 1901 р. н. Сорочці 110 років. Друга вишиванка – подарунок бібліотеці від сусідки Олени Миколаївни Костирко. Сорочці 100 років. Третя – подарунок бібліотеці від Лідії Василівни Єрмоленко. Цій вишиванці 100 років. Ще одна – подарунок бібліотеці від Ганни Василівни Михалко. Цій сорочці 105 років.

Полотняна сорочка дісталась у спадок Наталії Ткаченко від тітки її чоловіка Валентини Тимофіївни Ткаченко. Вишивалася ця краса приблизно наприкінці 50-х років минулого століття. Тітка дуже любила саме квіткові орнаменти, які переважають також у її рушниках, підзірниках. Цій сорочці притаманне поєднання двох технік: верхня частина орнаменту виткана, а вже далі йде вишивка хрестиком. Багато розшиті рукави вказують на те, що сорочка одягалася під спідницю переважно на свята. Ще одна сорочка – від Алли Щерби. Це спадок її тітки Євдокії Матвіївни Голован. Вишивка приблизно початку 60-х років минулого століття. Сорочка вишита на коленкорі гладдю. Як ми бачимо, тут теж квітковий орнамент. І якщо у вишивці хрестиком переважали червоно-чорні кольори, то у вишивці гладдю ми бачимо більше розмаїття відтінків. У цій сорочці тітка дівувала, одягаючи її під рясну спідницю або спідницю з нагрудником.

І знову про вишивані сорочки Городнянщини… Село Невкля Сорочка, яку ви бачите на світлині, дісталася у спадок Світлані Карпенко від бабусі, яка в 1906 році виходила в цій вишиванці заміж. Їх було дев’ятеро дітей у сімʼї, і коли дівчинка мала чотири рочки, не стало мами, то кращої сорочки не могла вишити, а ця була єдина у приданому. Поховали бабусю теж у вишиваній сорочці, але її вона вишила вже будучи заміжньою.

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» продовжуємо публікувати інформацію про вишивані сорочки Городнянщини. Село Перепис Це сорочка Ганни Олександрівни Третьяк, 1909 р. н. Вишита в червоно-чорних кольорах, які згодом були оспівані у віршах. «Червоне – то любов, а чорне – то журба»… Хоча насправді чорний колір на сорочці нічого поганого не означав. Характерна особливість саме цієї вишиванки – те, що візерунок на подолі не повторює орнаменту на рукавах чи горловині.