У Березні на Чернігівщині живе чудова жінка Марія Шевченко, яка випікає смачнющі пряники за старовинним місцевим рецептом – різних розмірів, різних форм – та ще й майстерно розмальовує їх.
Ось як тепло і щиро розповідає про своє захоплення сама пані Марія.

«Елемент «Березинські пряники «Кавалер», «Баришня», «З кмином»» унікальний, автентичний і точно відповідає зразкам традиційної культури. Він існує та функціонує у тривалому часі в соціокультурному середовищі смт Березна Чернігівського району Чернігівської області.
Пряники «Кавалер», «Баришня», «З кмином» у селищі Березна (у давні часи – місті, позаштатному містечку, волосному центрі) випікали як мінімум з 1897 року, свідченням чого є письмовий рецепт, що зберігся на списаних аркуша ... Читати далі »

У проєкті «Відомі постаті становлення та розвитку аматорського мистецтва на Чернігівщині» представляємо народний театр Центру культури і дозвілля Ічнянської міської ради (режисер – Ніна Радченко).
Ічнянський народний театр має досить давню та багату історію. Ніхто її не записував, живе вона переважно у спогадах і в пам’яті людей старшого покоління. А ще – в літературних творах наших земляків-письменників Степана Васильченка та Анатолія Дрофаня.
Зі спогадів колишнього головного режисера Ічнянського народного театру Семена Стельмаха відомо, що театр почав діяти в місті десь на початку минулого століття. Аматори сцени облюбували собі для вистав звичайнісінький просторий дощаний сарай. Сцену освітлювали свічками й гасовою лампою перед суфлером.
... Читати далі »

На крайній півночі Новгород-Сіверського району розташоване велике село зі звучною назвою Грем’яч. Воно має свою легенду, яка зберігається місцевими жителями протягом століть. Отже, слухайте…

Дослідники вважають, що село Грем’яч з’явилося десь у ХІІІ столітті. Та перша згадка про нього датується 1604 роком.
Кажуть, у давні часи там, де нині село, були тільки луки й пасовиська. За кілька кілометрів від тої місцевості текли ріки. Аж тут люди помітили нове джерело, ключі якого почали бурхливо бити з-під землі.
Щоб зручно було біля джерела набрати води, навколо нього зробили споруду на зразок кадки (великої діжки). А саме джерело Кадкою і назвали. Дуже сильно били ключі з того джерела, аж гриміло навкруги, наче від водоспаду. Тому річку, щ ... Читати далі »

На початку ХVI століття за 40 кілометрів від Чернігова виникло нове селище, що об’єднало в собі вісім козацьких хуторів. Як згадував відомий український етнограф Олександр Шишацький-Ілліч, у 1854 році старожили містечка повідомляли йому, що Олишівку засновано 395 років тому. Отже, в обрядових дійствах пісні були, є і будуть першоджерелом для вивчення культури й побуту селища. Пісні в образно-символічній формі визначали певні етапи життя людини та окремі періоди розвитку сім’ї. Так історично склався комплекс обряду: випікання весільного короваю та вільце.
Носії елемента НКС – переважно літні жінки, що живуть в Олишівці.
На території Олишівської громади є два чудові колективи: народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Пряля» і самобут ... Читати далі »

Мозаїка соломою – один із видів українського народного декоративного мистецтва. Ця техніка має кілька назв: аплікація, інкрустація, інтарсія.
Відома постать Чернігівщини, талановита людина, що присвятила своє життя створенню шедеврів із соломи, – народний художник України Олександр Саєнко. Олександр Ферапонтович народився 1899 року в Борзні. Його батько був першим керівником школи садівництва, городництва, бджільництва, заснованої в місті 1898 року (нині це Борзнянський аграрний фаховий коледж). Мати митця походила з козацького роду. Внаслідок епідемії скарлатини, що прокотилася Україною на початку ХХ століття, двоє з п’ятьох дітей Саєнків назавжди втратили слух та можливість говорити. Біда не оминула і наймолодшого – дворічного Сашка. Напевно, втрата дв ... Читати далі »

Писанки й писанкарство у Новгород-Сіверському районі у наш час опинилися в центрі уваги у 90-х роках минулого століття, коли після проголошення незалежності України з’явилася можливість відкрито проводити богослужіння в населених пунктах району. Першими зацікавилися цим народним мистецтвом працівники культосвітніх установ у селах Гірки, Дігтярівка та Кудлаївка.
Особливість створення кудлаївських писанок – одноколірний візерунок, який наноситься товстими лініями за допомогою саморобних писачків. Виготовляють їх так: до дерев’яних паличок суровою ниткою або тонким дротом прикріплюють скручену у вигляді сірничка фольгу. Писачок цією стороною періодично занурюють у розтоплений у глечику з широкими краями віск, а тоді розписують яйця (сирі). Закінчивши роботу ... Читати далі »

Зародження гончарства на Ріпкинщині сягає глибини століть, адже ця місцевість здавна славилася покладами якісної глини. Свого часу в Олешні з’явилася перша земська гончарня, де розміщувалися триповерховий горен, випалювальна сковорода, пристосування для відбілювання глини, розмелювання її на жорнах, підсушування готових виробів, стояли круги для виготовлення посуду, знаряддя для ліплення різноманітних фігур. Діяла школа-майстерня, де окрім підлітків і дорослих із Олешні та навколишніх сіл навчалися і стипендіати з інших міст. Уже пізніше запрацювала артіль.
Глиняний посуд олешнянських гончарів був поширений та цінувався не лише на Чернігівщині, а й в інших регіонах України, зокрема на Київщині, Полтавщині, а також у Білорусі. У 70–80-х роках минулого століття в Олешні діяв цех з виробництва гончарного посуду, виготовляли сувенірну продукцію.
Іван Бібік народився в Олешні і прожив тут увесь свій довгий вік. Іван Іванович – гончар у третьому поколінні. Традиції ремесла майс ... Читати далі »