Ольга Іванівна Силенко – у вишиваній сорочці своєї прабабусі Симкліти Назарівни Богдан, 1894 р. н. Вишиванці близько 110 років. Орнамент на рукавах натиканий, не вишиваний. Червоні квіти символізують життя, красу. Вгорі – орнамент із квітів, де 8 пелюсток (нескінченність часу, циклічність життя, зв’язок з пращурами). Наталія Петрівна Магула – у вишиванці своєї прабабусі Марфи Маркіянівни Богдан, 1896 р. н. Вишиванці близько 110 років. Коли сім’ю прабабусі розкуркулили і все позабирали, сім’я вимушена була покинути село. А бабуся на той час вийшла заміж, і сорочка їй перейшла у спадок, таким чином і збереглася. Бабуся завжди її берегла, казала: «Це сорочка моєї мами» й акуратно клала у скриню. На сорочці – орнамент із троянд, вишитий червоними і чорними нитками. На рукавах – наче деревця, схожі на берізки, що означає близькість до природи – до лісів, що характерно для цієї місцевості. Узор на сорочці не вишиваний, а натиканий.

З нами село Солонівка Городнянської громади. Нагадуємо: інформацію зібрано працівниками Городнянської бібліотечної системи. Перша вишиванка дісталась у спадок Надії Гречухо від її бабусі Параски Григорівни Матвієнко, 1901 р. н. Сорочці 110 років. Друга вишиванка – подарунок бібліотеці від сусідки Олени Миколаївни Костирко. Сорочці 100 років. Третя – подарунок бібліотеці від Лідії Василівни Єрмоленко. Цій вишиванці 100 років. Ще одна – подарунок бібліотеці від Ганни Василівни Михалко. Цій сорочці 105 років.

Полотняна сорочка дісталась у спадок Наталії Ткаченко від тітки її чоловіка Валентини Тимофіївни Ткаченко. Вишивалася ця краса приблизно наприкінці 50-х років минулого століття. Тітка дуже любила саме квіткові орнаменти, які переважають також у її рушниках, підзірниках. Цій сорочці притаманне поєднання двох технік: верхня частина орнаменту виткана, а вже далі йде вишивка хрестиком. Багато розшиті рукави вказують на те, що сорочка одягалася під спідницю переважно на свята. Ще одна сорочка – від Алли Щерби. Це спадок її тітки Євдокії Матвіївни Голован. Вишивка приблизно початку 60-х років минулого століття. Сорочка вишита на коленкорі гладдю. Як ми бачимо, тут теж квітковий орнамент. І якщо у вишивці хрестиком переважали червоно-чорні кольори, то у вишивці гладдю ми бачимо більше розмаїття відтінків. У цій сорочці тітка дівувала, одягаючи її під рясну спідницю або спідницю з нагрудником.

І знову про вишивані сорочки Городнянщини… Село Невкля Сорочка, яку ви бачите на світлині, дісталася у спадок Світлані Карпенко від бабусі, яка в 1906 році виходила в цій вишиванці заміж. Їх було дев’ятеро дітей у сімʼї, і коли дівчинка мала чотири рочки, не стало мами, то кращої сорочки не могла вишити, а ця була єдина у приданому. Поховали бабусю теж у вишиваній сорочці, але її вона вишила вже будучи заміжньою.

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» продовжуємо публікувати інформацію про вишивані сорочки Городнянщини. Село Перепис Це сорочка Ганни Олександрівни Третьяк, 1909 р. н. Вишита в червоно-чорних кольорах, які згодом були оспівані у віршах. «Червоне – то любов, а чорне – то журба»… Хоча насправді чорний колір на сорочці нічого поганого не означав. Характерна особливість саме цієї вишиванки – те, що візерунок на подолі не повторює орнаменту на рукавах чи горловині.

Інформацію про вишивані сорочки Городнянщини зібрано працівниками Городнянської бібліотечної системи. Село Дібрівне. Вишиваній сорочці, яка на фото, 99 років. Це був подарунок Євдокії Голован на її десятиріччя. Сорочка невеличка, коротенька. Рукав пошитий із більш тонкого вибіленого полотна, на якому легше вишивати. Інша частина сорочки – з більш грубої, почорнілої тканини. Сорочка зшита з великої кількості невеличких клаптиків. Орнамент вишитий червоними й чорними нитками, а оздоблення – білими. Комірець сорочки також вишитий білими нитками. Вишивка повністю ручна, і лягла вона на полотно тонесенькими й рівнесенькими рядочками. (Записано зі слів онуки Євдокії Кіндратівни – Валентини Чорної, яка наразі є власницею сорочки).

Інформацію зібрала і надала методист Холминського будинку культури Тетяна Головій. Три сорочки, представлені на світлинах, – вишиваний скарб родин селища Холми. Дві вишиванки успадкувала Людмила Гнип. Перша сорочка була вишита матір’ю Людмили Олександрівни – Катериною Григорівною Ніколаєць, 1918 року народження. Друга належала свекрусі пані Людмили – Ганні Федосівні Гнип, 1929 року народження. Третя ж вишиванка – на світлині, яку надала учасниця художньої самодіяльності Холминського БК Наталія Васильченко. Цю сорочку Наталія Вікторівна успадкувала від своєї вже покійної бабусі Ганни Шари, 1928 року народження. Цю красу бабуся вишила власноруч. Сорочці 80 років, і саме в ній Ганна Єгорівна була вдягнена в день свого весілля. Так вишиванка стала родинною реліквією, оберегом, який пані Наталя передаватиме з покоління у покоління, а саме – своїм дорослим донькам. Усі три сорочки вишиті хрестиком, оздоблені квітковим орнаментом. Лляне вибілене полотно однакове за текстурою. Ці вишиванки люб ... Читати далі »

Вишиванка – поема життя. Зачарована вічність в узорах, Їй ніколи нема забуття… До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» доєднався Петрушинський сільський клуб Киселівської громади. Напередодні Дня вишиванки авторка цього допису (на жаль, її ім’я не вказане) відвідала мешканку села Петрушин Євдокію Лазареву. «В нашій сім’ї до вишивки ставились, як до святині» – каже пані Євдокія. Відкриваючи скриню, вона дбайливо виймає вишиті речі: рушники, килими, фартухи і, звичайно ж, сорочки. Скриня з вишитим одягом завжди була найбільшим скарбом для родини. Мати Євдокії Федосівни змалечку тягнулася до вишивки. Будучи маленькою, дівчинка вже вчилася вишивати, навіть у школі на уроках ховалася під партою і вишивала. Пані Євдокія обережно розкладає сорочки, які залишила їй у спадок мама. Вишиванка з листочками дуба й жолудями була однією з найпопулярніших в Україні та мала глибоке значення для людини. Популярна вона була і в наших краях. Такі візерунки на святкових і буденних сорочках сим ... Читати далі »

Продовжуємо розповідати про вишиванкову спадщину села Рудка Новобілоуської громади. Цю красу вишила Євдокія Григорівна Гуз, 1914 р. н., поєднавши три техніки: гладь, хрестик і мережку. На світлинах – сорочка, вишита хрестиком та мережкою.