До вишиванкового проєкту долучилася Ларинівська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека». Жителька Ларинівки Тетяна Анатоліївна Дацько успадкувала від своєї прабабусі із Сумщини дві сорочки, вишиті хрестиком червоними та чорними нитками по білому полотні. На першій сорочці вишиті виноград і лоза – давній символ сімейного щастя. Виноград на вишиванці символізує достаток, щастя й добробут. Візерунок винограду в орнаменті відображає радість створення родини. У вишитті переважає чорний колір, поєднаний з темно-вишневим. Чорний колір символізує землю, а земля – це годувальниця, багатство і добробут. Друга сорочка вишита червоними маками. Мак – один із найбільш поширених українських народних символів. Він має багато значень: може символізувати кров, сон, красу, пробудження, підкреслювати вроду і молодість дівчини, оберігаючи її сім’ю від нещасть. Вишиванки зберігаються в четвертому поколінні. Їм більше 120 років.

Вишиванкове надбання села Слобідка Новгород-Сіверської громади представляє Слобідська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека». Бібліотекарка Слобідської сільської бібліотеки-філії Наталія Мишко захопилася збереженням сільської спадщини кілька років тому. Свою «Зелену садибу» прикрашає предметами побуту своїх бабусь та прабабусь. Тут же є і вишиванки, які потрапили до рук пані Наталії випадково. «Суспільне Чернігів» зняло сюжет «Сторічні вишиванки північної Чернігівщини: як у Слобідці експонують колекцію в сільській світлиці», який можна переглянути за посиланням https://www.facebook.com/share/p/1AiNwm3mMm/

Сорочка належить Надії Левковні Дорош. Жінка успадкувала вишиванку від своєї матері Марії Василівни Ковбаси, 1920 року народження, якій мати вишила сорочку, коли «лаштувала придане» на весілля. Тож цій вишиванці щонайменше чотири покоління. Нині вона прикрашає стіни маленького місцевого краєзнавчого музею при Студинському будинку культури.

Сорочка коротка, називається чехлик. Належить вона Світлані Василівні Дорош, яка успадкувала цю вишиванку від матері. На старому фото – мати пані Світлани у восьмирічному віці (це приблизно 1940 рік). Сорочці приблизно 100 років.

Це вишиванковий проєкт, і з нами знову село Студинка Новгород-Сіверського району. Ось що нам пишуть. «Вишиванка, яку ви бачите на світлинах, належить Любові Олександрівні Батуренко. Вишила і подарувала сорочку її тітка десь у 1985 році. На той час у нашому селі були в моді такі сорочки, пошиті з чоловічих майок. Жінки власноруч кроїли та шили, а потім і вишивали сорочку. Нитки були дефіцитом, то брали яскраві шерстяні хустки, витягували ниточки й вишивали. Узори передавалися від однієї майстрині до іншої. Такі сорочки були дуже популярні, носили їх і діти, і дорослі жінки. Дітвора – у школу, а жінки – «пра празник» (на свято)».

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» бере участь село Студинка Новгород-Сіверського району. Ця сорочка належить Любові Андріївні Свириденко. Це її перша вишиванка. Вишила сорочку мати – Анастасія Петрівна Заріцька, 1933 року народження, в 1983 році на весілля. У селі була така приказка: «Коли вишиїш сорочку, тоді й заміж підеш». Сорочка вишита гладдю. Вишивати гладдю в селі почали після 50 років.

Про цю сорочку інформації немає. Нині вона зберігається у місцевому краєзнавчому музеї при Студинському будинку культури.

У вишиванковому проєкті з нами Смяцька сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека» (село Смяч Новгород-Сіверської громади). Віра Петрівна Рощина отримала вишиванку в дарунок від своєї свекрухи Марії Федорівни Рощиної (1932 р. н.). Ця сорочка вишита в 1951 році. Особливості вишитих сорочок Новгород-Сіверщини: вишивка зазвичай розташована на плечах, манжетах, подолі рукавів, комірі. Ця сорочка вишита хрестиком, переважає червоний колір з додаванням чорного по білому полотні, орнамент – троянди. Вони символізують любов, красу й жіночність. Цей орнамент робить вишиванку особливо привабливою та виразною.

До вишиванкового проєкту доєдналася Блистівська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека». Здавна вишивати національний одяг бралися жінки, адже саме вони дарували потужну позитивну енергетику, створювали обереги. Це ремесло передавали матері донькам, а бабусі – онукам. Дівчина мала вишити собі дві або три сорочки для праці, а також дві-три святкові. На сорочках вишивали рослинні й геометричні орнаменти. Жителька села Блистова Новгород-Сіверської громади Ганна Іванівна Терешенко розповіла, що її мати Марія Олисіївна Антоненко, 1926 року народження, передала у спадок сорочку, фартух та спідницю. Фартух вишитий гладдю, сорочка – хрестиком, червоним і чорним по білому полотні. Квіти на вишиванці – то чарівність дівчини. Кожна квітка мала своє значення. На цій сорочці троянда – символ кохання. Орнамент із троянд дарує почуття безперервності руху сонця, що відображає постійне оновлення та порядок у Всесвіті.

Ось що нам пишуть. «У нашому регіоні на Новгород-Сіверщині в селі Блистова є зразки старовинної вишивки, відображені на сорочках і рушниках. Це тільки рослинні орнаменти. Дубове листя, гілочки з листками дуба, жолуді символізують міць і силу наших чоловіків (жолуді – це дітки). Ще вишивали калину, волошки, барвінок, чорнобривці, виноград, троянди та квіти, схожі на лілію. Кольорова гама – чорне й червоне. На сорочках між плечем і рукавом вишивали лічильною гладдю геометричний візерунок. Вишивки з квітами – символи нашої землі, нашого краю. По горловині та на рукавах вишивалися вузенькі смужки візерунків, які символізують своєрідні обереги. На подолі вишивалася широка смуга, що називалася листва. На рукавах, горловині й подолі робилося зубцювання, на рукавах – мережка. Також на сорочках робилося вирізування квадратами. На рушниках вишивалося так зване «Дерево життя», а ще – узори «Віночок» (краями обов’язково вгору). Сорочкам, що на світлинах, майже пів століття. Це роботи Галини Никифо ... Читати далі »