На світлинах – весільна сорочка, яку вишила для себе уродженка села Ларинівка Новгород-Сіверського повіту Катерина Акуленко. Жінка народилася в 1897 році. Майже все життя прожила в селі. Сорочка дісталася у спадок її правнучці Катерині Барботько, яка також зібрала невеличку колекцію рушників по селах Новгород-Сіверської громади. Прабабусина сорочка вишита переважно хрестиком. Основний візерунок – троянди, які символізують любов, сонце та життя. На плечі тоненькою смужечкою йде вишивка лічильною гладдю – візерунок у вигляді ромбів, що символізують родючість землі.

17 травня у холі ТРЦ «Голлівуд» пройшли відкриті майстеркласи з плетіння браслетів у техніці макраме. Усі бажаючі змогли не лише побачити, як створюються стильні прикраси, а й спробувати себе у ролі майстрів Своїм досвідом та натхненням ділилися талановиті майстрині КЗ «Обласний центр народної творчості» ЧОР — Наталія Войстрикова та Антоніна Пустовойт. Було тепло, творчо й дуже атмосферно Дякуємо всім, хто долучився!

Ця сорочка дісталась у спадок Надії Гончар від бабусі Віри Малофій, 1914 року народження. Вишивала її Віра Корніївна в молодості до заміжжя.

Це сорочка Ольги Чорної, яку вишивала її прабабця Марфа, 1879 р. н. Ольга ж отримала вишиванку у спадок від бабці Марії, 1913 р. н. Сорочка з полотна, рукава розшиті узорами. Кожен виток і стібок, зроблений на полотні, обов’язково був знаковим, ніс у собі величезне значення. Сорочку вишито чорним і червоним кольорами. Рослинний мотив символізує чистоту, процвітання роду й життя (квіти), продовження роду, силу (листок дуба). Невід’ємна частина вишивки – пуп’янок, у якому закладено народження, розвиток і безперервність життя. Орнамент із лілій уособлює чистоту, дівочу чарівність і неперервність життя. Лілію доповнює знак, що нагадує собою хрест – прадавній символ поєднання сонячної (батьківської) та вологої (материнської) енергії. Низ сорочки розшито візерунком, з’єднаним ланцюжком, – непорушний закон об’єднаного космосу, що означає безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Рослинний орнамент у вишиванці став невід’ємною частиною української культури. Вірити у традиції свого народу ... Читати далі »

Ольга Іванівна Силенко – у вишиваній сорочці своєї прабабусі Симкліти Назарівни Богдан, 1894 р. н. Вишиванці близько 110 років. Орнамент на рукавах натиканий, не вишиваний. Червоні квіти символізують життя, красу. Вгорі – орнамент із квітів, де 8 пелюсток (нескінченність часу, циклічність життя, зв’язок з пращурами). Наталія Петрівна Магула – у вишиванці своєї прабабусі Марфи Маркіянівни Богдан, 1896 р. н. Вишиванці близько 110 років. Коли сім’ю прабабусі розкуркулили і все позабирали, сім’я вимушена була покинути село. А бабуся на той час вийшла заміж, і сорочка їй перейшла у спадок, таким чином і збереглася. Бабуся завжди її берегла, казала: «Це сорочка моєї мами» й акуратно клала у скриню. На сорочці – орнамент із троянд, вишитий червоними і чорними нитками. На рукавах – наче деревця, схожі на берізки, що означає близькість до природи – до лісів, що характерно для цієї місцевості. Узор на сорочці не вишиваний, а натиканий.

З нами село Солонівка Городнянської громади. Нагадуємо: інформацію зібрано працівниками Городнянської бібліотечної системи. Перша вишиванка дісталась у спадок Надії Гречухо від її бабусі Параски Григорівни Матвієнко, 1901 р. н. Сорочці 110 років. Друга вишиванка – подарунок бібліотеці від сусідки Олени Миколаївни Костирко. Сорочці 100 років. Третя – подарунок бібліотеці від Лідії Василівни Єрмоленко. Цій вишиванці 100 років. Ще одна – подарунок бібліотеці від Ганни Василівни Михалко. Цій сорочці 105 років.

Полотняна сорочка дісталась у спадок Наталії Ткаченко від тітки її чоловіка Валентини Тимофіївни Ткаченко. Вишивалася ця краса приблизно наприкінці 50-х років минулого століття. Тітка дуже любила саме квіткові орнаменти, які переважають також у її рушниках, підзірниках. Цій сорочці притаманне поєднання двох технік: верхня частина орнаменту виткана, а вже далі йде вишивка хрестиком. Багато розшиті рукави вказують на те, що сорочка одягалася під спідницю переважно на свята. Ще одна сорочка – від Алли Щерби. Це спадок її тітки Євдокії Матвіївни Голован. Вишивка приблизно початку 60-х років минулого століття. Сорочка вишита на коленкорі гладдю. Як ми бачимо, тут теж квітковий орнамент. І якщо у вишивці хрестиком переважали червоно-чорні кольори, то у вишивці гладдю ми бачимо більше розмаїття відтінків. У цій сорочці тітка дівувала, одягаючи її під рясну спідницю або спідницю з нагрудником.

І знову про вишивані сорочки Городнянщини… Село Невкля Сорочка, яку ви бачите на світлині, дісталася у спадок Світлані Карпенко від бабусі, яка в 1906 році виходила в цій вишиванці заміж. Їх було дев’ятеро дітей у сімʼї, і коли дівчинка мала чотири рочки, не стало мами, то кращої сорочки не могла вишити, а ця була єдина у приданому. Поховали бабусю теж у вишиваній сорочці, але її вона вишила вже будучи заміжньою.

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» продовжуємо публікувати інформацію про вишивані сорочки Городнянщини. Село Перепис Це сорочка Ганни Олександрівни Третьяк, 1909 р. н. Вишита в червоно-чорних кольорах, які згодом були оспівані у віршах. «Червоне – то любов, а чорне – то журба»… Хоча насправді чорний колір на сорочці нічого поганого не означав. Характерна особливість саме цієї вишиванки – те, що візерунок на подолі не повторює орнаменту на рукавах чи горловині.