Розповідає директорка Будищанського будинку культури. «Вишиванка – оберіг від усього лихого. Кожна квіточка чи листочок має певне значення. Моя бабуся (1917 року народження) вишивала хрестиком. На нашій сорочці троянди – символ справжнього кохання, краси, яскравості й жіночності; мак – чарівна сила, яка захищає від усякого зла; виноград – символ роду, сімейного щастя і добробуту».

Павло Миколайович Богун успадкував від своєї тітки Ніни Павлівни Комаси (1940 р. н.) вишивані сорочки. А тітка отримала їх у спадок від своєї свекрухи Ганни Комаси. Вишиті ці сорочки ще до війни (приблизно в 1938 році). Вишивка – хрестик, червоним та чорним по білому полотні. Орнамент на першій сорочці – рожа. Троянда – символ урочистої, особливої вроди дівчини, її верховенства. На другій сорочці – квіткові мотиви, які означають віддзеркалення чистоти, процвітання роду та життя. Червоний колір – це радість, пристрасть, любов і життєлюбність. Чорний колір символізує землю, а земля – це годувальниця, багатство й добробут.

До вашої уваги – ще одна публікація про вишивану спадщину села Комань Новгород-Сіверської громади. Ганна Юріївна Шишко успадкувала від своєї бабусі Катерини Семенівни Мезько (1908 р. н.) сорочку, вишиту до 1939 року. Вишивка – хрестик, червоним та чорним по білому полотні, виноградні грона з листям. Цей візерунок – символ сімейного щастя й добробуту, а також може бути пов’язаний з появою нового члена родини. Такий орнамент уособлює чоловіка як гарного сім’янина, а жінку – як берегиню сімейного древа.

Цю інформацію до вишиванкового проєкту зібрала і надала Команська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека» (село Комань Новгород-Сіверської громади). Ось що нам пишуть. «Новгород-Сіверщина – регіон з глибокими традиціями народної вишивки. Наша вишивка відзначається стриманістю кольору, геометричністю і символічною глибиною. Наталія Петрівна Богун успадкувала вишиті сорочки від своєї мами Ольги Нестерівни Ілющенко (1939 р. н.), а вона – від своєї мами Марії Петрівни Вареник (1918 р. н.). Ці сорочки вишиті хрестиком, червоним та чорним по білому полотні, орнамент – троянди. Троянда, відома також як ружа, майорить на вишитих жіночих сорочках, символізуючи сонце та любов. Орнамент має вигляд чіткого сітчастого зображення, яке заповнює площину рукавів. Сорочки вишиті в 1936–1940 роках. Зберігаються у третьому поколінні».

До вишиванкового проєкту долучилася Ларинівська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека». Жителька Ларинівки Тетяна Анатоліївна Дацько успадкувала від своєї прабабусі із Сумщини дві сорочки, вишиті хрестиком червоними та чорними нитками по білому полотні. На першій сорочці вишиті виноград і лоза – давній символ сімейного щастя. Виноград на вишиванці символізує достаток, щастя й добробут. Візерунок винограду в орнаменті відображає радість створення родини. У вишитті переважає чорний колір, поєднаний з темно-вишневим. Чорний колір символізує землю, а земля – це годувальниця, багатство і добробут. Друга сорочка вишита червоними маками. Мак – один із найбільш поширених українських народних символів. Він має багато значень: може символізувати кров, сон, красу, пробудження, підкреслювати вроду і молодість дівчини, оберігаючи її сім’ю від нещасть. Вишиванки зберігаються в четвертому поколінні. Їм більше 120 років.

Вишиванкове надбання села Слобідка Новгород-Сіверської громади представляє Слобідська сільська бібліотека-філія КЗ «Новгород-Сіверська міська бібліотека». Бібліотекарка Слобідської сільської бібліотеки-філії Наталія Мишко захопилася збереженням сільської спадщини кілька років тому. Свою «Зелену садибу» прикрашає предметами побуту своїх бабусь та прабабусь. Тут же є і вишиванки, які потрапили до рук пані Наталії випадково. «Суспільне Чернігів» зняло сюжет «Сторічні вишиванки північної Чернігівщини: як у Слобідці експонують колекцію в сільській світлиці», який можна переглянути за посиланням https://www.facebook.com/share/p/1AiNwm3mMm/

Сорочка належить Надії Левковні Дорош. Жінка успадкувала вишиванку від своєї матері Марії Василівни Ковбаси, 1920 року народження, якій мати вишила сорочку, коли «лаштувала придане» на весілля. Тож цій вишиванці щонайменше чотири покоління. Нині вона прикрашає стіни маленького місцевого краєзнавчого музею при Студинському будинку культури.

Сорочка коротка, називається чехлик. Належить вона Світлані Василівні Дорош, яка успадкувала цю вишиванку від матері. На старому фото – мати пані Світлани у восьмирічному віці (це приблизно 1940 рік). Сорочці приблизно 100 років.

Це вишиванковий проєкт, і з нами знову село Студинка Новгород-Сіверського району. Ось що нам пишуть. «Вишиванка, яку ви бачите на світлинах, належить Любові Олександрівні Батуренко. Вишила і подарувала сорочку її тітка десь у 1985 році. На той час у нашому селі були в моді такі сорочки, пошиті з чоловічих майок. Жінки власноруч кроїли та шили, а потім і вишивали сорочку. Нитки були дефіцитом, то брали яскраві шерстяні хустки, витягували ниточки й вишивали. Узори передавалися від однієї майстрині до іншої. Такі сорочки були дуже популярні, носили їх і діти, і дорослі жінки. Дітвора – у школу, а жінки – «пра празник» (на свято)».

У проєкті «Сорочка вишивана – то предків подарунок» бере участь село Студинка Новгород-Сіверського району. Ця сорочка належить Любові Андріївні Свириденко. Це її перша вишиванка. Вишила сорочку мати – Анастасія Петрівна Заріцька, 1933 року народження, в 1983 році на весілля. У селі була така приказка: «Коли вишиїш сорочку, тоді й заміж підеш». Сорочка вишита гладдю. Вишивати гладдю в селі почали після 50 років.