Вишиванка – поема життя. Зачарована вічність в узорах, Їй ніколи нема забуття… До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» доєднався Петрушинський сільський клуб Киселівської громади. Напередодні Дня вишиванки авторка цього допису (на жаль, її ім’я не вказане) відвідала мешканку села Петрушин Євдокію Лазареву. «В нашій сім’ї до вишивки ставились, як до святині» – каже пані Євдокія. Відкриваючи скриню, вона дбайливо виймає вишиті речі: рушники, килими, фартухи і, звичайно ж, сорочки. Скриня з вишитим одягом завжди була найбільшим скарбом для родини. Мати Євдокії Федосівни змалечку тягнулася до вишивки. Будучи маленькою, дівчинка вже вчилася вишивати, навіть у школі на уроках ховалася під партою і вишивала. Пані Євдокія обережно розкладає сорочки, які залишила їй у спадок мама. Вишиванка з листочками дуба й жолудями була однією з найпопулярніших в Україні та мала глибоке значення для людини. Популярна вона була і в наших краях. Такі візерунки на святкових і буденних сорочках сим ... Читати далі »

Продовжуємо розповідати про вишиванкову спадщину села Рудка Новобілоуської громади. Цю красу вишила Євдокія Григорівна Гуз, 1914 р. н., поєднавши три техніки: гладь, хрестик і мережку. На світлинах – сорочка, вишита хрестиком та мережкою.

Старовинні вишиванки шанують і бережуть у Рудці Новобілоуської громади. І передають із покоління в покоління. Цю сорочку з мережками вишила хрестиком сірими й червоними нитками Марина Яківна Гуз, 1910 р. н. Вишиванка перейшла у спадок її онуці Ользі Іванівні Аніщенко, 1967 р. н. Нині родинну реліквію зберігає правнучка Марина Сергіївна Гребінник, 1986 р. н.

У селі Рудка Новобілоуської громади бережуть іще одну старовинну вишиванку. Сорочку з мережками вишила гладдю кольоровими нитками Ганна Михайлівна Будаш 1925 р. н. Далі ця вишиванка перейшла у спадок доньці – Любові Григорівні Ігнатенко, 1949 р. н. Нині власницею сорочки стала онучка – Людмила Миколаївна Біла, 1970 р. н.

У селі Рудка Новобілоуської громади вишивали переважно рослинні та геометричні орнаменти. Вишивальниці використовували кольорові нитки (якщо вони були) для надання оригінальності своїм виробам. Але більшість сорочок була виконана в техніці «білим по білому» через дефіцит ниток. Сорочка трьох поколінь Сорочка з рослинним орнаментом вишита червоними і чорними нитками Мар’яною Гуз, 1908 р. н. Виготовлена з домотканого полотна (у міру важка і груба), яке ткала сама господиня. Нині вишиванка потемнішала, але коли була нова, то була білого кольору. Для цього Мар’яна Іванівна замочувала сорочку в діжці з попелом та вибілювала на лузі біля річки. Вишивала з любов’ю, бо сорочка була святкова, «на вихід». Вона добре збереглася саме тому, що рідко вдягалася. Зберігалась у саморобній скрині, перекладена сухим полином (від молі). Мар’яна Іванівна передала сорочку своїй доньці Марії Георгіївні Сапон, 1928 р. н., а та – своїй доньці Наталії Дмитрівні Рак.

До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» долучилася Новобілоуська громада з розповіддю про вишиванку зі столітньою історією. Цю унікальну сорочку створила приблизно в 1920-х роках Тетяна Уніч, 1905 року народження. Вона мешкала в селі Збуж, яке нині розташоване в Костопільському районі Рівненської області, а на той час належало до території Польщі. Вишиванка дісталась у спадок онуці Тетяни Петрівни – Ларисі Федосіївні Купрієнко, 1962 року народження. Сорочка вишита лічильною гладдю – технікою, поширеною і на Чернігівщині. Орнамент виробу має характерні риси північного стилю. У роки Другої світової війни, рятуючи родинну спадщину від загарбників, цю вишиванку заховали в діжці, яку закопали в землю. Коли в 1944 році німці відступили, сорочку відкопали – неушкоджену, як символ незламного духу та любові до українських традицій. Ця реліквія передавалась із покоління в покоління і нині належить п’ятому поколінню нащадків. Від Лариси Купрієнко вишиванка перейшла до Альони Слюнько, ... Читати далі »

До вашої уваги ще один допис від Прилуцької громади в межах проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок». На фото – традиційна українська жіноча вишиванка білого кольору. Вона має довгі рукави, пишно зібрані на плечах, і декорована яскравим візерунком – трояндами, вишитими на рукавах червоними та сірими нитками. Сама сорочка подовжена, прямого крою, без додаткового оздоблення на грудях. Це сорочка, яку вдягали на святкові події. Вишита в селі Сухополова на Прилуччині у 20-х роках ХХ ст. (4 покоління).

На світлині – полотняна сорочка «білим по білому» (техніка вишивки білими нитками по білій тканині). Зберігається вона в родині прилучанки Вікторії Вольвич. Цей витвір мистецтва вишила прабабуся Вікторії Олександрівни – Катерина Макарівна Гусак, 1912 р. н., яка проживала в селі Заїзд Прилуцького району Чернігівської області (нині входить до складу Сухополов’янської сільської громади). Сорочка передавалася від покоління до покоління. Катерина Макарівна передала вишиванку своїй дочці Лідії Миколаївні Нестеренко (Дорошенко), 1936 р. н., село Заїзд, а вона – своїй онуці Вікторії Вольвич. Сорочка вишита на білому полотні: низ – мережка прутик із настилками, зубцювання. Рукав – лиштва (рахункова гладь), солов’їні вічка, мережка.

Інформацію зібрано відділом культури і туризму Прилуцької міської ради (очільниця відділу – Ірина Лещенко). Про три сорочки свого роду розповідає прилучанка Ніна Горбань. Перша – як згадка про прабабу, Анастасію Василівну Захарченко, 1897 року народження. Друга – весільна сорочка матері, Ганни Петрівни Шиленко, 1938 року народження. Третя, сучасна, з узорами, перезнятими з родинних сорочок, – Ніни Іванівни Горбань. Перша сорочка вишивалася в землянці біля спаленої німцями хати в 1942 році. Їй приблизно 83 роки. Другій – приблизно 72 роки. Сорочки вишиті найпростішими узорами післявоєнної доби, які були популярними і найбільш поширеними на території тепер Малодівицької громади.

Запрошуємо до ознайомлення з наступною розповіддю в межах проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок». Мешканка села Онищенків Прилуцького району Любов Музика, 1956 р. н., теж має безцінний скарб – вишиванку, що дісталася їй у спадок десять років тому від Надії Шкуренко, 1929 р. н., яка вишивала цю сорочку в 19 років при каганці. Вишиванка передається через чотири покоління. Виноград на ній символізує життя, щастя, достаток, добробут.