У селі Рудка Новобілоуської громади вишивали переважно рослинні та геометричні орнаменти. Вишивальниці використовували кольорові нитки (якщо вони були) для надання оригінальності своїм виробам. Але більшість сорочок була виконана в техніці «білим по білому» через дефіцит ниток. Сорочка трьох поколінь Сорочка з рослинним орнаментом вишита червоними і чорними нитками Мар’яною Гуз, 1908 р. н. Виготовлена з домотканого полотна (у міру важка і груба), яке ткала сама господиня. Нині вишиванка потемнішала, але коли була нова, то була білого кольору. Для цього Мар’яна Іванівна замочувала сорочку в діжці з попелом та вибілювала на лузі біля річки. Вишивала з любов’ю, бо сорочка була святкова, «на вихід». Вона добре збереглася саме тому, що рідко вдягалася. Зберігалась у саморобній скрині, перекладена сухим полином (від молі). Мар’яна Іванівна передала сорочку своїй доньці Марії Георгіївні Сапон, 1928 р. н., а та – своїй доньці Наталії Дмитрівні Рак.

До проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок» долучилася Новобілоуська громада з розповіддю про вишиванку зі столітньою історією. Цю унікальну сорочку створила приблизно в 1920-х роках Тетяна Уніч, 1905 року народження. Вона мешкала в селі Збуж, яке нині розташоване в Костопільському районі Рівненської області, а на той час належало до території Польщі. Вишиванка дісталась у спадок онуці Тетяни Петрівни – Ларисі Федосіївні Купрієнко, 1962 року народження. Сорочка вишита лічильною гладдю – технікою, поширеною і на Чернігівщині. Орнамент виробу має характерні риси північного стилю. У роки Другої світової війни, рятуючи родинну спадщину від загарбників, цю вишиванку заховали в діжці, яку закопали в землю. Коли в 1944 році німці відступили, сорочку відкопали – неушкоджену, як символ незламного духу та любові до українських традицій. Ця реліквія передавалась із покоління в покоління і нині належить п’ятому поколінню нащадків. Від Лариси Купрієнко вишиванка перейшла до Альони Слюнько, ... Читати далі »

До вашої уваги ще один допис від Прилуцької громади в межах проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок». На фото – традиційна українська жіноча вишиванка білого кольору. Вона має довгі рукави, пишно зібрані на плечах, і декорована яскравим візерунком – трояндами, вишитими на рукавах червоними та сірими нитками. Сама сорочка подовжена, прямого крою, без додаткового оздоблення на грудях. Це сорочка, яку вдягали на святкові події. Вишита в селі Сухополова на Прилуччині у 20-х роках ХХ ст. (4 покоління).

На світлині – полотняна сорочка «білим по білому» (техніка вишивки білими нитками по білій тканині). Зберігається вона в родині прилучанки Вікторії Вольвич. Цей витвір мистецтва вишила прабабуся Вікторії Олександрівни – Катерина Макарівна Гусак, 1912 р. н., яка проживала в селі Заїзд Прилуцького району Чернігівської області (нині входить до складу Сухополов’янської сільської громади). Сорочка передавалася від покоління до покоління. Катерина Макарівна передала вишиванку своїй дочці Лідії Миколаївні Нестеренко (Дорошенко), 1936 р. н., село Заїзд, а вона – своїй онуці Вікторії Вольвич. Сорочка вишита на білому полотні: низ – мережка прутик із настилками, зубцювання. Рукав – лиштва (рахункова гладь), солов’їні вічка, мережка.

Інформацію зібрано відділом культури і туризму Прилуцької міської ради (очільниця відділу – Ірина Лещенко). Про три сорочки свого роду розповідає прилучанка Ніна Горбань. Перша – як згадка про прабабу, Анастасію Василівну Захарченко, 1897 року народження. Друга – весільна сорочка матері, Ганни Петрівни Шиленко, 1938 року народження. Третя, сучасна, з узорами, перезнятими з родинних сорочок, – Ніни Іванівни Горбань. Перша сорочка вишивалася в землянці біля спаленої німцями хати в 1942 році. Їй приблизно 83 роки. Другій – приблизно 72 роки. Сорочки вишиті найпростішими узорами післявоєнної доби, які були популярними і найбільш поширеними на території тепер Малодівицької громади.

Запрошуємо до ознайомлення з наступною розповіддю в межах проєкту «Сорочка вишивана – то предків подарунок». Мешканка села Онищенків Прилуцького району Любов Музика, 1956 р. н., теж має безцінний скарб – вишиванку, що дісталася їй у спадок десять років тому від Надії Шкуренко, 1929 р. н., яка вишивала цю сорочку в 19 років при каганці. Вишиванка передається через чотири покоління. Виноград на ній символізує життя, щастя, достаток, добробут.

Триває наш проєкт, і на порі – наступна розповідь. Катерині Вакуленко (1949 р. н.) вишила сорочку в 1959 році її бабуся Анастасія Луківна Грицина (1894 р. н.). У цій сорочці Катерина Василівна виступала в художній самодіяльності, виходила заміж. Проживала вона на той час на Полтавщині. Передається сорочка вже через три покоління. На іншій світлині – сорочка з корсетом і віночком, яку в 1966 році мама Катерини Василівни, Олександра Мартиянівна Вовк (1920 р. н.) вишивала собі, а потім віддала її своїй доньці. Ця вишиванка передається через чотири покоління. На третьому фото – сорочка, яку вишила сама Катерина Василівна в 1975 році для свої доньки Людмили Вакуленко (1975 р.н.). Цю вишиванку передано через два покоління.

Анатолій Михайлович Москаленко отримав чоловічу вишиванку у спадок від своїх прабабусі та прадіда Ганни й Захара Гордієнків. Цій сорочці більше ста років. Передається вона вже через чотири покоління. Ганна Гордієнко вишивала її своєму чоловікові Захару. Сім’я Гордієнків проживала в селі Удайці Прилуцького району Чернігівської області. У подружжя народилося четверо синів. Усі вони були офіцерами і загинули під час Другої світової війни на Смоленщині. На честь братів Гордієнків названа вулиця в Удайцях.

Триває вишиванковий проєкт. І знову – про безцінний скарб родинний… Прилучанка Галина Анатоліївна Степаненко успадкувала вишиті сорочки від своєї прабабусі. Вони передаються через три покоління. На фото – сім’я Гріненків із села Щурівка Ічнянського району Чернігівської області. На ньому – три сестри зі своєю матусею. Зліва направо: Ніна Кузьмівна, мама Ганна, Параска Кузьмівна, Ольга Кузьмівна. Батько Кузьма пропав безвісти в 1941 році. Фото приблизно 1954 року. Рослинні орнаменти на вишиванках символізують чистоту, процвітання роду та життя.

Цю розповідь нам надіслала завідувачка Линовицької селищної бібліотеки КЗ «ЦКДС Линовицької селищної ради» Прилуцького району Юлія Бойко. Вишиванка – це частина національної культури, українських традицій, це родинний оберіг та сімейна реліквія. Такими реліквіями для мене стали дві чоловічі вишиванки, які збереглися і передаються з покоління в покоління у моїй родині. Одну з цих сорочок вишивала моя прабабуся Наталія Андріївна Бойко (1908 р. н.) для свого коханого чоловіка Трохима Ульяновича. Після загибелі прадіда у роки Другої світової війни його сорочку одягав мій дід Володимир Трохимович. Нині вона зберігається у моїй родині. Геометричний орнамент виконаний швом «занизування» у чотирьох кольорах: коричневий (родючість землі), блакитний (небо, повітря, духовний світ), зелений (весна, оновлення, життя), жовтий (урожай, місяць, зорі). Усі шви виконані вручну дуже тонко і вміло. Виріз горловини додатково оформлений мережкою. На сімейній світлині 1960 року – мій дід Володимир Трохимович ... Читати далі »